Перемога воєнна і духовна

Читай також

  • Під час аудієнції я запитав Папу Франциска: «А знаєте, що про Вас в Україні говорять?»
  • Наблизьтесь до Бога, то й Бог наблизиться до вас 
  • Зібрати під крила
        • Перемога воєнна і духовна

          Різнорідна перемога

          «Victoria» – це латинський термін, що означає «перемогу». Греки мали відповідний термін «Nike». Його значення багатогранне, і не лише позитивне, бо має інколи також і негативні асоціації, наприклад «Піррова перемога», або «перемога зла над добром» тощо. Проте, навіть деколи позитивне значення перемоги може мати прикметник «часткова», «тимчасова», «неоднозначна», «сумнівна» тощо. Приміром, перемога СРСР над німецькими загарбниками приправлена масовими жертвами радянських воїнів з огляду на нелюдське гасло «перемога будь-якою ціною», чи просто не зважання радянського керівництва взагалі на людські життя. Не говорячи вже про те, що переможець продовжував злочини у своїй країні, чи теж війни по всьому світу після перемоги над нацистами.

          Також перемога може бути в бою, і її зазвичай називають «тактичною перемогою», на відміну від перемоги у війні, яку зазвичай називають «стратегічною перемогою». А тому поразка у якомусь бою – це ще не поразка у війні, так само як і перемога у бою – це ще не перемога у війні. Проте і «стратегічна перемога» не конче є «остаточною» чи «повною» перемогою. Що ж таке повна чи остаточна перемога, то про це тривають дискусії. Одні задовольняються мінімумом, тобто просто стратегічною перемогою і визволенням своєї країни, інші говорять про максимум, а це не лише визволення, але і повний розгром ворога чи навіть припинення існування його країни як такої, щоб у майбутньому не було вже кому знову нападати. Інші шукають якихось посередні ідей щодо того, чим має бути перемога. І тут важливий також голос християнства, щоб запропонувати християнське бачення, чим і якою повинна бути справжня перемога у війні з загарбником.

          На самому початку треба нагадати, здавалося б, очевидну річ: про «перемогу» загарбника над його жертвою взагалі не може бути мови з християнської точки зору, це треба називати іншими термінами: «поневолення», «окупація», «загарбання», «вторгнення», «воєнна експансія» і т.п. А тому благословення такого війська, що бере участь у такому вторгненні, «на перемогу над ворогами» – це як мінімум лицемірство, а як максимум – участь у смертному грісі, проти заповіді «не вбий», не говорячи про участь у військових і політичних злочинах, за які належить суворе покарання.

          Такі перемоги у наслідку воєнної експансії могли собі дозволити світські володарі всіх часів і народів, і потім урочисто їх святкувати, як наприклад це робили імператори Римської імперії після загарбання чергових територій і приєднання їх до імперії. Прикладом такої перемоги над іншими народами чи племенами і відповідно тріумфу з цього приводу є колона Траяна, яка дотепер височіє в центрі Риму. Древні взагалі не сильно розрізняли перемогу, отриману у ході захисту, чи таку, що була здобута у результаті нападу. Богиня Вікторія у римлян, чи відповідна богиня Ніка у греків, чувала просто над перемогами над ворогами. Взагалі, Вікторія була однією з найшановніших богинь древнього Риму, і символом «вічно переможної імперії», а дещо раніше Олександр Македонський у ході своєї експансії на Схід після кожної перемоги споруджував чергову святиню для богині Ніки.

          ***

          Перемога в історії Ізраїля

          Якщо мова про Святе Письмо, то воно повне історій про перемоги і поразки. Перемога завжди пов’язана з боротьбою, чи то мілітарною, чи то духовною. Ця остання – це не лише особиста перемога в особистому духовному житті-боротьбі, але теж перемога над силами зла, диявола і смерті. На самому початку описаної і Книзі Буття історії людини Бог дає людині обітницю остаточної перемоги над дияволом, говорячи до змія: «Я покладу ворожнечу між тобою і жінкою і між твоїм потомством та її потомством. Воно розчавить тобі голову, а ти будеш намагатися ввіп’ястися йому в п’яту» (Бут 3, 15).

          Історія Ізраїля – це між іншим невпинна боротьба, яка завершувалася як перемогами, так і поразками. Але навіть після перемоги Бог, вустами пророків чи керівників народу заохочував споглядати в бік «остаточної перемоги», яка буде на іншому рівні, аніж та, що здобута на полі битви. Можна подати цілий величезний список тих місць у Старому Завіті, де народ Ізраїлю отримував перемогу, але також не менший буде список поразок. Бога навіть називають «Господь Саваот», тобто Господь небесного війська: «І кликали один до одного: «Свят, свят, свят Господь Саваот; вся земля повна його слави!» (Іс 6, 3).

          Взагалі, древні ізраїльтяни були переконані, що Господь воює з ними і це Він дає перемогу над ворогом. Особливо Книга Псалмів оспівує цю принципову роль Бога у перемогах Ізраїля. Наприклад у Псалмі 18 автор говорить: «Тим, Господи, я між народами тебе прославлю, співатиму псалом імені твоєму. Бо дав єси велику перемогу цареві твоєму, і милість учинив помазаникові твоєму: Давидові та його потомству на всі віки» (Пс 18, 50-51). Або у 20 Псалмі: «Радіймо твоїй перемозі, і йменням нашого Бога стяги піднесімо! Нехай Господь і здійснить усі твої прохання! Тепер я знаю, що Господь дав перемогу помазаникові своєму і відповів йому з святого неба потугою своєї переможної десниці» (Пс 20, 6-7). Чи теж у 118 Псалмі: «Усі народи мене обступили, ім’ям Господнім я їх розіб’ю. Вони навколо мене обступили, ім’ям Господнім я їх розіб’ю. Обсіли мене, наче бджоли, палили, мов вогонь з тернини, ім’ям Господнім я їх розіб’ю. Штовхнув мене сильно, щоб аж повалити, але Господь прийшов мені на допомогу. Сила моя й пісня моя – Господь, Він став моїм спасінням» (Пс 118, 10-14). Перемога, отже – це передусім духовний досвід, це «рука Господня», яка веде до цієї перемоги. Під умовою, що ведені є вірні Богу.

          Коли ж народ відходив від Бога, Бог насилав ворогів і поразки. Особливо пророки це підкреслювали, закликаючи царів і народ Ізраїля до навернення і до вірності Богу. Псалом 106 так це описує: «І скипів гнів Господній на народ свій, і він свою спадщину зненавидів. Він видав їх поганам у руки, їхні ненависники запанували над ними. І їх гнітили вороги їхні, і вони були підбиті під їхню руку. Багато разів він визволяв їх, вони ж усе бунтувалися думкою своєю і падали глибоко за свої провини» (Пс 106, 40-43).

          Однак, найбільшою перемогою є остаточна перемога Бога над силами зла і потугами світу. Особливо, підчас Вавилонського полону такі есхатологічні ідеї почали з’являтися, особливо у пророків. Образно це представлялося як якась остаточна гігантична битва між Богом і всіма силами зла, але перемога Бога, і тих, які з ним – певна. Ця перемога буде передувати остаточному царюванню Бога (пор. Зах 14; Єз 37-38). Одним з головних героїв цієї перемоги буде очікуваний Месія: «Сказав Господь Владиці моєму: «Засядь праворуч мене, доки не покладу ворогів твоїх тобі підніжком… Господь по правиці у тебе: розіб’є царів у день гніву свого»» (Пс 110, 1. 5). Щоправда, часто ізраїльтяни, очікуючи цього Месію, думали, що він буде власне потужним політичним чи військовим переможцем над земними окупантами. Вже коли Месія прийшов, то Він повністю розвіяв лише таке плитке і суто земне розуміння Його перемоги, ставлячи її на вищий і власне остаточний рівень.

          ***

          Перемога Христа

          Боротьба, яку веде Христос і до якої закликає своїх послідовників, має вимір духовний. І навіть якщо хтось є воїном, і бореться з мечем у руках проти ворога, цей духовний вимір має бути у пріоритеті. Надихає своїх учнів у переддень своєї смерті: «Бадьортеся! Я бо переміг світ» (Йн 16, 31). Ця перемога осягнула свої конкретні форми особливо після Воскресіння Христа. Це був тріумф над гріхом і смертю. Ця перемога перевищила всі інші, всіх земних володарів разом взятих. Проте, наша історія ще триває, ми живемо у часі і нерідко, щоб дійти до цієї перемоги Христа, належить докласти зусиль і таким чином приєднатися до неї. Як сказано в Книзі Об’явлення: «Ці проти Агнця воюватимуть, і Агнець переможе їх, бо він – Владика над владиками і Цар над царями, і ті, що з ним, вони покликані і вибрані і вірні» (Об 17, 14, пор. Об 19, 11-21, де мова про «есхатологічну битву»).

          Послідовники Христа подібно трактують свою перемогу не лише у дочасному вимірі, але у духовному. Завжди у християнстві найбільшими переможцями були не ті, яким вдалося вижити будь-якою ціною, але ті, які віддали життя своє за Христа і братів, тобто мученики. Їхньою перемогою є їхня віра у Христа, віра до кінця, яка не піддалася ніякому страху, навіть страху втрати життя, а також їхня любов до Христа і до братів. «Це бо любов до Бога: берегти його заповіді. А заповіді його не тяжкі. Бо все, що народжується від Бога, перемагає світ. І оце перемога, яка перемогла світ: віра наша. А хто перемагає світ, як не той, хто вірує, що Ісус – Син Божий?» (1 Йн 5, 3-5). При цьому, дуже важливо, щоб перемога була праведною, а не злою чи несправедливою, тобто щоб зло перемагалося не злом, лише добром, щоб втратити високих ідеалів, людяності, честі, гідності, праведності врешті. «Не дозволь, щоб зло тебе перемогло, але перемагай зло добром» (Рим 12, 21). Не можна перемагати, використовуючи зло, лише добро. Навіть захищаючи себе, свою родину, свою країну від ворога, який прийшов і приніс зло, не можна допускатися такого самого зла, злочинів, якоїсь негідності.

          Ворог має бути переможений з честю для переможця, і переможець має мати високі духовні чесноти при цьому. Саме таким справедливим переможцям приготований «вінець слави», і не лише на землі, але і в небі, якщо цю честь і славу збережуть, разом з вірністю Богу. Апостол Яків пише: «Блаженний чоловік, що перетриває пробу, бо він, як буде випробуваний, дістане вінець життя, що Господь обіцяв тим, які його люблять» (Як 1, 12). Перемога у бою чи навіть у війні навіть на особистому рівні має бути для воїна поєднана з перемогою над власним гріхом. А повна перемога над ворогом, яким керує гріх, диявол, прагнення смерті ближнього і жадоба знищення та руйнування, довершується через поєднання з Христом Воскреслим, який власне своїм Воскресінням переміг зло, гріх диявола і смерть.

          ***

          Перемога після перемоги

          Власне, не можна зупинитися на перемозі на полі бою, чи навіть у війні. Належить виграти битву після війни, не допустити нової агресії зі сторони ворога, не дозволити реваншу чи ще більшого зла. Це, на жаль, мало місце не раз в історії, як хоча б причини ІІ Світової війни із-за браку належної перемоги винуватців І Світової, яка мала відбуватися після перемоги мілітарної.

          Йдеться про мудрі післявоєнні рішення, які крім справедливого покарання винуватців і воєнних злочинців, крім справедливого відшкодування передбачали б і переміну ворога з агресора в мирну і добросусідську країну. Що сталося, наприклад, з Німеччиною чи Японією після ІІ Світової. Ненависть чи гнів, які часто мають місце підчас агресії ворога і його воєнних дій, а особливо воєнних злочинів, мають після перемоги над ним замінитися у позитивну енергію для його «привернення до нормальності», для відновлення у ньому «людяності і Божого образу», в певному сенсі навчити колишнього ворога шанувати сусідні країни, їхню самобутність, мову, культуру, їхні кордони і їхні права.

          Паралельно до цього всього належить після перемоги запровадити механізми, бажано міжнародні, а якщо треба то і мілітарні, як то участь у воєнних союзах, які б не були загрозою для цього колишнього ворога, але забезпечували б неможливість поновної агресії з його боку, а у випадку такої, щоб захист був миттєвий і ефективний. Це все вимагає власне мудрості, розважливості, але теж мужності та справедливості. Це класичні кардинальні чесноти, про які говори ще древні філософи. А якщо до цього додадуться ще і найбільші чесноти християнські, а це: віра, надія та любов, тоді перемога над ворогом, над його злом і гріхом, над його агресією чи прагненням помсти буде повною.

          Це все виглядає дещо ніби утопічно, для декого можливо наївно чи несправедливо. Але власне історія, хоча б Європи і світу ХХ століття нас вчить, що це ефективний шлях, а одночасно – християнський. Якщо ми вважаємо себе християнами, то ми не можемо задовільнитися частковими і нетривкими перемогами, лише прагнути перемоги повної і остаточної. І нехай Бог Господь Саваот дарує нам свою допомогу, мудрість і повну та остаточну перемогу!

          Отець Петро БАЛОГ

          [Стаття з’явилася в останньому номері журналу “Скинія”, написана на прохання головного редактора]

          Читай також

        • Під час аудієнції я запитав Папу Франциска: «А знаєте, що про Вас в Україні говорять?»
        • Наблизьтесь до Бога, то й Бог наблизиться до вас 
        • Зібрати під крила
          • Оціни

            How useful was this post?

            Click on a star to rate it!

            Average rating 5 / 5. Vote count: 1

            No votes so far! Be the first to rate this post.