Єпископ-номінат Київської Архиєпархії УГКЦ отець Андрій Хімʼяк: «Наша Церква має бути відкритою до молоді»

Читай також

  • Зорі прекрасні, але вони не створені на образ Божий, а ти – так!
  • Піст: втрати чи здобутки?
  • «Посеред болю і страждань Господь пробуджує велику віру в серці людини», — владика Богдан Дзюрах
        • Єпископ-номінат Київської Архиєпархії УГКЦ отець Андрій Хімʼяк: «Наша Церква має бути відкритою до молоді»

          Церква повинна чути молодь і запропонувати  їй авторитетів, на яких зможе взоруватися, ― у цьому переконаний єпископ-номінат Київської Архиєпархії УГКЦ отець Андрій Хімʼяк. Архиєрейська хіротонія о. Андрія, якого проголошено єпископом-помічником Київської архиєпархії УГКЦ, відбудеться у неділю, 19 лютого 2023 року, у Патріаршому соборі Воскресіння Христового в Києві. Початок Архиєрейської Божественної Літургії об 11:00.

          «Важливо чути молодь. Особливо тепер, коли вона бере на себе відповідальність у боротьбі за перемогу у війні та відбудову країни»

          Якщо Церква не буде наповнена молоддю і дітьми, то за кількадесят років вона стане порожньою. Тому так важливо, щоб в сім’ях передавали віру, вчили дітей молитися і читати Боже Слово. Молодь має розуміти, чому йде до Церкви і відчувати в цьому потребу. Молоді люди зараз переживають кризу авторитету, тому так важливо, щоб Церква і суспільство відкрило їй такі авторитети, на які зможе взорувати. Так свого часу Глава нашої Церкви Блаженніший Любомир Гузар збирав молодь і її об’єднував, тепер такі зустрічі з молоддю проводить Блаженніший Святослав. Нам важливо чути молодь. Особливо тепер, коли вона бере на себе відповідальність у боротьбі за перемогу у війні та відбудову країни.

          «Повнота християнського життя полягає також у свідченнях і доброму прикладі для інших, особливо для молоді та дітей»

          ― Нашим вірним важливо ділитися своїм досвідом, в Кого вони вірять, чому вони приходять до церкви. Звичайно, якщо це лише традиція, то вона не має глибшого сенсу. Кожен християнин повинен розуміти, що Бог є той, Хто нас освячує, робить кращим, веде до Царства Божого. Він є нашим єдиним Спасителем. І це має бути спонукою йти до храму. Тому Церква має бути відкрита, ― наголошує отець Андрій.

          «Розуміння, що хочу стати священником, в мені визрівало поступово»

          ― Не можу сказати, що це було якось одномоментно, швидше, дозрівав до цього усвідомлення поступово. В дитинстві я був досить чемний і багато моїх родичів казали, що, напевно, я стану священником. Мені подобалося ходити до церкви ― прикладом у цьому були батьки і бабуся, які навчили мене молитися. Присутність молитви в житті була для мене важлива, та тоді я не бачив себе священником.

          Вже навчаючись у дев’ятому класі, я пішов прислуговувати в Архикатедральний Собор Святого Юра ― мені це дуже подобалося. А за кілька років, завершуючи школу, коли потрібно було обирати, куди рухатися далі, відчув внутрішній голос, що, можливо, варто йти шляхом священства. Я тоді також цікавився економікою. Мені подобалася математика, макро- та мікроекономіка, я вчився в Малій академії, думаючи про вступ до Львівського національного університету імені Івана Франка. Та моє внутрішнє відчуття підказувало ― вступати до Духовної семінарії.

          У моєму виборі вступати в семінарію велику роль зіграв приклад священства, який бачив в середовищі отців, із якими спілкувався. Згодом вони готували мене до вступу до семінарії, серед них ― отець Михайло Кв’ятковський, який зараз служить у Канаді, отець Михайло Пришляк, отці Собору святого Юра та ще кілька священників. Та я розумів, що остаточним буде рішення за Богом, тож повністю довірився Йому в цьому.

          «Присутність Бога відчуваю в усьому, що роблю і чим живу»

          ― Бога відчуваю в усьому, адже коли молюся, щось роблю, то постійно думаю про Бога і про ближнього. Знаю, що Бог присутній у моїй праці та молитві і наповняє їх. Усвідомлення цього спонукає мене до того, аби моя віра була дієва, щоб я не просто міг побачити людину у потребі, а зумів підтримати чи допомогти змінити ситуацію, в якій вона опинилася.

          «Маю довіру до Бога і сподівання, що кожен день мого життя відкриватиме мені те, що я маю робити, щоб сповнити Його волю»

          ― Дякую Богові, що подарував мені на моєму життєвому шляху можливість тісно спілкуватися з багатьма єпископами: владика Юліан Ґбур, владика Василь Медвіт, Блаженніший Любомир, владика Богдан Дзюрах, Блаженніший Святослав… Кожен із них ― непересічна особистість зі своїм індивідуальним шляхом, кожен із них має свою харизму, свій спосіб служіння, відповідно й свої переваги і те, над чим потрібно працювати.

          Для мене дорога єпископського служіння з одного боку ― це непевність, бо не знаю, як все складеться, а з іншого ― маю велику довіру до Бога. Якщо Господь кличе до такого служіння, то дасть ласки, щоб гідно його виконати і приведе людей, які мені в цьому допоможуть. Маю довіру до Бога і сподівання, що кожен день мого життя відкриватиме мені те, що я мати робити, щоб сповнити Його волю.

          Останні півтора роки я виконую обов’язки секретаря Синоду Єпископів, які й надалі буду покликаний виконувати вже як єпископ, секретар Синоду. Також служитиму як єпископ-помічник Київської Архиєпархії, допомагаючи Блаженнішому Святославові у душпастирстві наших парафій, підтримуватиму священників і мирян, яким треба послужити і утвердити, що вони не самі, адже в Київській Архиєпархії наші парафії за чисельністю досить малі. Нам важливо показати, що ми ― єдина Церква, вони ― не самі, а об’єднані з цілою великою нашою Церквою в Україні і світі.

          Наша Церква йде шляхом еволюції. І те, що вона омолоджується, то це для того, щоб спільно зростати, розвиватися, служити, бачити цінність кожної людської особи та спільно шукати відповіді на питання.

          Тому одним із наших завдань є відкрита Церква. Про це сказано й у Душпастирському плані на період до 2030 року «Надія, до якої нас кличе Господь». Ми маємо бути ближчими до людей. Це ті напрями, за якими будемо йти.

          Спілкувалася Наталія ПАВЛИШИН

           

          Читай також

        • Зорі прекрасні, але вони не створені на образ Божий, а ти – так!
        • Піст: втрати чи здобутки?
        • «Посеред болю і страждань Господь пробуджує велику віру в серці людини», — владика Богдан Дзюрах
          • Оціни

            How useful was this post?

            Click on a star to rate it!

            Average rating 5 / 5. Vote count: 2

            No votes so far! Be the first to rate this post.

               

              Про автора

              Журналіст "ДивенСвіт"