14 лютого 2023 року, у передсвяття Стрітення Господнього, в архикатедральному і митрополичому соборі Воскресіння Христового в Івано-Франківську відбувся Чин архиєрейського найменування о. Миколи Семенишина, якого Синод Єпископів УГКЦ обрав єпископом-помічником Івано-Франківської архиєпархії УГКЦ. А 15 лютого звершили Архиєрейську Божественну Літургію з Чином архиєрейської хіротонії владики-номінанта Миколи Семенишина.
Чин звершив Блаженніший Святослав, Отець і Глава УГКЦ, із владикою Володимиром Війтишиним, архиєпископом і митрополитом Івано-Франківським, та владикою Богданом Дзюрахом, апостольським екзархом у Німеччині та країнах Скандинавії. Участь у молитві взяли й інші єпископи УГКЦ. Отця Миколу супроводжували о. Ярослав Тимішак та о. Микола Крушец.
Пропонуємо для тих, хто ще не мав змоги, прочитати інтерв’ю з владикою Миколою Семенишиним.
― За яких умов у Вас з’явилася думка, що хочете служити Богові і людям?
― Це проявилося десь в третьому-четвертому класі. Мені подобалося ходити до церкви, я прислуговував під час Божественних Літургій. Мені дуже цікаво було спостерігати за священником, слухати, як він співає, як ставився до людей, спілкується з ними. Завдяки таким прикладам це покликання проростало й укріплювалося. Тож після завершення школи я вступив до Духовної Семінарії.
Та навіть, коли йшов до Семінарії, ще не мав чіткого розуміння, яким буде цей шлях. Завдяки моїм настоятелям, які скеровували і підтримували, я зрозумів сутність священства. Усвідомив, що не так важливо, що мені подобається, як те, що Господь кличе до служіння.
― Чи ваше «так» єпископському служінню було виваженим?
― Мені тривалий час говорили, що те, чим займаюся, веде до стану єпископства. Тож, коли той момент прийшов, я дотримався принципу Блаженнішого Любомира, якому мав щастя служити майже чотири роки. Він завжди казав: «якщо ти одного разу сказав Господеві «так», то надалі щоденно маєш впевнено казати «так». Тому, коли Блаженніший Святослав запитав моєї згоди, я відповів ствердно, хоча, зрозуміло, маю людські страхи, переживання, знаючи свої слабкі сторони. Вважаю, що через згоду Главі нашої Церкви, я сказав своє «так» Господеві. Впевнений: якщо Бог кличе когось до служіння, то, відповідно, й дає благодать бути відкритим, щоб отримувати Його ласку і служити там і так, як Він цього хоче.
― Якою, на Ваш погляд, має бути Церква в час війни?
― Нам важливо залишатися Церквою і бути тими людьми, які бачать і чують Бога, тими, які усвідомлюють: Він ― всюди присутній і підтримує, особливо в кризових моментах. Навіть тепер, переживаючи страшну трагедію війни, маємо зрозуміти, чому так діється.
― Чого навчилися за час, коли були поруч із Блаженнішим Любомиром?
― Насправді, досить багато. Зокрема й те, як молитися. Коли Блаженніший Любомир молився, то це не було щось окреме від його повсякденного життя. Пригадую, якось після обіду зателефонували, що хочуть говорити з ним. Я зайшов у кімнату і побачив, що Патріарх молився. Я перепросив і він просто перейшов зі стану молитви в розмову телефоном, а потім знову повернувся до молитви. Це для мене стало свідченням, як молитва була способом життя Блаженнішого.
― Якою має бути молитва, щоб бачити її реальну дію?
― Важливо не забувати, що Господь діє в житті кожної людини на свій лад. Не завжди логіка діяння Бога відповідає нашій логіці. Тому маємо вчитися молитися.
На мій погляд, найкращою молитвою є молитва апостолів, які бачачи, як молиться Ісус, звернулися до Нього: «навчи нас молитися». Я, коли починаю молитися, то кажу: «Боже, навчи мене молитися».
― Війна, страждання, жорстокість ворогів часто вселяє в серця молоді, та й не тільки, відчуття зневіри та сумнівів. Як у таких обставинах не віддалитися від Бога?
― Пригадую промовистий момент із фільму «Граф Монте-Крісто», коли в’язень ― одинокий, невинно засуджений ― в один момент каже священникові, що втратив віру в Бога. На що отець відповів: «не важливо, чи ти віриш в Бога, важливо, що Господь вірить у тебе».
Будь-яке терпіння, різного роду страждання є можливістю глибше пізнати чи вперше пізнати Бога у житті. В який спосіб це зробити? Раджу кожній молодій людині, якщо виникає якесь запитання, сумнів, тривога, шукати поради, допомоги, підказки у тих, хто вже має досвід життя, пережив подібні моменти.
Це може бути друг, священник, богопосвячена особа, тобто людина з відкритим на ближнього серцем.
― Обрання молодих єпископів свідчить про омолодження нашої Церкви?
― Омолодження Церкви не залежить від віку єпископа, а від його відносин із Христом.
Автор фото: Олександр Савранський
Джерело фото: Українська Греко-Католицька Церква
Спілкувалася Наталія ПАВЛИШИН
