1. ПОВОРОТ ДО ВИФЛЕЄМУ 1-7; ОРПА ЙДЕ НАЗАД, А РУТА ВЕРСТАЄ ПУТЬ ДАЛІ 8-18; У ВИФЛЕЄМІ 19-22
- За часів, коли правили судді, настав у краю голод, і один чоловік з Вифлеєму Юдейського пішов жити в Моав-край, сам він, жінка його й двоє його синів.
- На ім’я чоловікові було Елімелех, жінці ж його Ноема, а двом синам – Махлон та Кілйон; ефратії з Вифлеєму Юдейського. Прибули вони в Моав-край і там зосталися.
- Згодом помер Елімелех, чоловік Ноеми, і вона лишилася сама з двома синами.
- Одружились вони з моавитянками: одній було на ім’я Орпа, а другій – Рута. І жили вони там трохи не 10 років.
- Але згодом померли й вони обидва, Махлон і Кілйон, і лишилась вона сама по смерті обох синів і свого чоловіка.
- Тоді вибралася жінка з невістками в дорогу додому, з Моав-краю, бо почула в Моав-краї, що Господь змилосердився над своїм народом і дав йому хліб.
- От і пустилась вона з того місця, де жила, в дорогу, а з нею обидві її невістки; і йшли вони шляхом назад у Юдейську землю.
- І сказала Ноема двом своїм невісткам: “Ідіть, повертайтесь кожна до хати своєї матері, і нехай Господь учинить вам ласку, як ви вчинили з померлими й зо мною.
- Нехай Господь допоможе вам знайти пристановище, кожній – у господі свого чоловіка.” І поцілувала їх на прощання. Та вони стали плакати вголос
- і промовили до неї: “Ні, ми підемо з тобою до твого народу!”
- Ноема ж сказала: “Вертайтеся, мої доні; навіщо вам іти зо мною?” Хіба в моєму лоні ще є сини, щоб стали вам за чоловіків?
- Вертайтесь, мої доні, йдіть; бо я вже стара, годі мені вже думати про чоловіка. Та навіть, якби я й подумала, що маю ще надію, і навіть тієї ночі була з чоловіком і привела на світ синів,
- чи ви могли б ждати, аж поки вони підростуть, та стримуватись і не виходити заміж? Ні, донечки мої! Мені було б вельми гірко задля вас, бо рука Господня проти мене.”
- Ті знову зняли лемент і ридали вголос. Орпа поцілувала на прощання свою свекруху, а Рута зосталася з нею.
- Ноема й сказала: “Бачиш, твоя братова повернулась до свого народу й до свого бога; вертайсь і ти слідом за братовою.”
- Але Рута їй відказала: “Не силуй мене покидати тебе й не йти за тобою: куди бо підеш, туди й я, і де житимеш ти, там і я; твій народ буде моїм народом, і твій Бог моїм Богом.
- Де ти помреш, там і я помру, і там буду похована, і, що б Господь не вчинив зо мною, одна смерть розлучить мене з тобою.”
- Як же вона побачила, що та вперлася твердо йти за нею, перестала її вмовляти.
- І пішли вони обидві разом, поки не прийшли до Вифлеєму. І як увійшли у Вифлеєм, то все місто з-за них загомоніло, і жінки питали: “Чи не Ноема то?”
- Вона ж до них: “Не звіть мене Ноема, звіть мене Мара, бо Всемогутній послав на мене велике горе.
- Я вийшла звідсіль повна, а Господь повернув мене з порожніми руками. Навіщо ви звете мене Ноема, коли Господь виступив проти мене, і Всемогутній зробив мене безталанною?”
- І повернулись Ноема, а з нею Рута, її невістка, моавитянка, що прийшла з моавських піль, і прибули вони у Вифлеєм, саме на початку ячмінних жнив.
Книгу Рути, яку починаємо читати, слід читати дуже і дуже уважно, бо в ній – неймовірні скарби Божої присутності і любові до людини.
Ми дізнаємося від початку про подорож-повернення бідної вдови із невістками, які також втратили своїх чоловіків. Обоє молодих не хочуть залишати свекрухи, однак саме Рут обирає незламну позицію іти до народу, до якого вона не належила.
Саме Рут належать ці неймовірно проникливі слова: “Не силуй мене покидати тебе й не йти за тобою: куди бо підеш, туди й я, і де житимеш ти, там і я; твій народ буде моїм народом, і твій Бог моїм Богом.
Слова, що свідчать і виявляють велику любов, повагу і довіру.
Ця книга відкриє ще багато неймовірних таємниць і зможе відповісти на ще більше питань.
