20. САВЕЙ ПОВСТАЄ ПРОТИ ДАВИДА 1-7; ЙОАВ УБИВАЄ АМАСА 8-13; СМЕРТЬ САВЕЯ 14-22, ГОЛОВНІ УРЯДОВЦІ ДАВИДА 23-26
І сталось, що був там негідник на ім’я Савей (Шеваг), Біхріїв син, веніяминянин. Засурмив він у сурму й кликнув: “Не маємо частки з Давидом, нема нам спадщини з Єссеєвим сином! Кожний до свого намету, Ізраїлю!”
І тоді всі мужі ізраїльські відступили від Давида та пішли за Савеєм, Біхрієвим сином. Але мужі Юди зостались при своєму царі, від Йордану до Єрусалиму.
Коли повернувсь Давид до свого дому в Єрусалимі, взяв він десять наложниць, що їх був лишив доглядати дому, і посадив їх до окремої хати. Харчував він їх, але до них не ходив. Так були вони замкнені аж до смерти, живучи як удовиці.
І повелів цар Амасові: “Склич мені протягом трьох днів мужів юдейських і будь тут сам присутній.”
І пішов Амас скликати юдеїв, але забаривсь поза реченець, що йому призначено.
І каже Давид до Авішая: “Тепер накоїть нам Савей, Біхріїв син, більш лиха. ніж Авесалом. Тож візьми слуг твого пана й пустися за ним, щоб він не знайшов собі укріплених міст і не втік від нас.”
І пішли за Авішаєм Йоавові керетії, пелетії і всі хоробрі; і рушили вони з Єрусалиму навздогін Савеєві, Біхрієвому синові.
Коли були вони коло великого каменя, що в Гівеоні, вийшов їм назустріч Амас. Йоав же був одягнений у військову керею, а поверх кереї був оперезаний мечем, що висів при боці у піхві. Як він підходив, меч упав,
і Йоав каже до Амаса: “Почуваєш себе добре, мій брате?” і взяв Йоав правицею Амаса за підборіддя, щоб поцілувати його.
Амас не помітив меча, що був у Йоава в руці. Вдарив він його ним у живіт так, що його внутрощі вийшли на землю, і вже не повторював удару. І той умер. Тоді Йоав та його брат Авішай погнали навздогін за Савеєм, Біхрієвим сином.
Один же з Йоавових слуг став над Амасом та й каже: “Хто воліє Йоава і хто за Давида, нехай іде за Йоавом!”
А Амас увесь у крові лежав посеред дороги. Побачивши той чоловік, що ввесь народ зупиняється, відволік Амаса з дороги на поле й накинув на нього одежину, бо бачив, що кожний, хто проходив коло нього, зупинявся.
Коли усунено його з дороги, усі люди прямували за Йоавом, щоб здоганяти Савея, Біхрієвого сина.
Пройшов він по всіх колінах ізраїльських аж до Авел Бет-Маахи, і всі добірні мужі зібрались і пішли за ним.
Прийшли вони й облягли Савея в Авел Бет-Маасі, висипали вал, що сягав аж до мурів і народ, що був з Йоавом, намагався розвалити мур.
Тоді якась мудра жінка закликала з міста: “Слухайте, слухайте! Скажіть, будь ласка, Йоавові: Ходи сюди, я хочу з тобою говорити.”
І наблизився він до неї, а жінка спитала його: “Ти – Йоав” А він відказав: “Я.” Вона каже до нього: “Вислухай слова раби твоєї.” А він каже: “Слухаю.”
І промовила вона так: “Давніше говорилося звичайно: нехай спитають в Авел, і так чинено.
Я – одне з мирних і вірних (міст) в Ізраїлі, а ти намагаєшся знищити місто і матір (городів) в Ізраїлі! Навіщо руйнуєш спадкоємство Господнє?”
А Йоав відповів, кажучи: “Далеке воно, далеким хай буде воно від мене! Щоб я руйнував та нищив!
Не про те йдеться. Один чоловік з Ефраїм-гір, Савей на ім’я, Біхріїв син, підняв проти царя Давида руку; видайте нам його одного, й я відійду від міста.” Жінка сказала Йоавові: “Дивись, голову його кинуть тобі через мур.”
Тоді пішла вона до народу та порадила своїм мудрим словом. І відтяли вони Савеєві, Біхрієвому синові, голову й кинули Йоавові. Тоді він засурмив у сурму, і вони відступили від міста, кожен до свого намету; Йоав же повернувся в Єрусалим до царя.
Йоав був начальником над усім ізраїльським військом; Беная, Єгоядів син, був поставлений над керетіями й над пелетіями;
Адорам наставником над підневільними працями; Йосафат, Ахілудів син – літописець;
Шея – писар; Цадок та Евіятар були священики.
Також і Іра з Яіру був священиком при Давиді.
21. ПОМСТА ГІВОНІТІВ НАД САУЛОВИМ ДОМОМ 1-14; ОСТАННІ ВІЙНИ З ФІЛІСТИМЛЯНАМИ 15-22
Був за днів Давида голод протягом трьох років поспіль, і шукав Давид обличчя Господнього, і Господь сказав: “Це через Саула та через його скривавлений дім, тому що він повбивав гівонітів.”
Тоді покликав цар гівонітів і сказав до них, – гівоніти ж не були із синів ізраїльських, були вони з рештки аморіїв, і хоч заприсяглись були їм сини ізраїльські, та Саул з ревности заради Ізраїля і Юди намагався вигубити їх, –
тож Давид і каже до гівонітів: “Що я маю вам зробити і чим спокутувати, щоб ви благословили спадкоємство Господнє?”
Гівоніти ж відповіли йому: “Не в золоті, ні в сріблі тут справа між нами та Саулом і його домом; і не нам, щоб когось стратити в Ізраїлі.” І питає він: “Що ж ви хочете, щоб я зробив вам?”
Вони відповіли цареві: “Того чоловіка, що винищував нас і хотів вигубити нас, щоб уже більше ми не існували в цілій ізраїльській землі, –
нехай нам видані будуть семеро з його потомків, і ми повісимо їх у Гівеа на горі Господній.” І сказав цар: “Я видам їх.”
Але цар пощадив Мерібаала, Йонатанового сина, Саулового внука, задля присяги перед Господом, що була між ними – між Давидом та Йонатаном, Сауловим сином.
І взяв цар обох синів Ріцпи, Айєвої дочки, що їх вона народила Саулові: Армонія і Мерібаала та п’ятьох синів Мерави, Саулової дочки, що народила вона Адрієлові, Барзіллаєвому синові з Мехоли.
І видано їх у руки гівонітам, а вони повісили їх на горі перед Господом. Так семеро їх загинуло разом; вони згинули в перші дні жнив, на початку ячмінних жнив.
Ріцпа ж, Айева дочка, взяла ряднину, розстелила її собі на скелі, від початку жнив, аж поки не полилась на них вода з неба, і не допускала птиць піднебесних сідати на них вдень, ані польових хижаків уночі.
Коли сповістили Давидові, що зробила Ріцпа, Айева дочка, Саулова наложниця,
пішов Давид і взяв кості Саула й кості Йонатана, його сина, від мешканців Явеш-Гілеаду, що їх були викрали з майдану в Бет-Шані, де їх повісили були філістимляни того дня, як побили були Саула в Гілбоа.
І забрав він звідтіль кості Саулові й кості Йонатана, його сина, і позбирано кості повішених.
І поховали кості Саула та Йонатана, його сина, у Веніяминовій країні, в Целі, в гробі Кіша, його батька. І сповнено все, що наказав цар. Після того змилосердивсь Господь над краєм.
І знову була війна між філістимлянами та Ізраїлем. Зійшов Давид зо своїми слугами, і розпочали вони бій. Та Давид утомився.
А Есві-Бенов, один із потомків рефаїв спис якого важив триста шеклів міді, і він був підперезаний новим мечем, – задумав він убити Давида.
Та Авішай, син Церуї, прийшов йому на допомогу і вдарив філістимлянина й убив його. Тоді Давидові мужі заприсяглись йому, кажучи: “Ти не ходитимеш більше з нами в бій, щоб не згасло Ізраїлеве світло.”
Після того була ще одна війна з філістимлянами у Гові. Тоді Сібхай-хушій забив Сафа, що був з потомків рефаїв-велетнів.
Та коли знову була війна з філістимлянами у Гові, Елханан, Ягре-Оргімів син, з Вифлеєму, забив брата Голіята з Гату, а ратище його списа було як ткацьке воротило.
Була ще раз війна під Гатом. Був там чоловік високого росту, мав він по шість пальців на кожній руці і по шість пальців на кожній нозі – разом двадцять чотири. Був він теж з роду рефаїв.
Коли зневажив він Ізраїля, то Йонатан, син Шімеа, Давидового брата, вбив його.
Оці чотири походили з рефаїв в Гаті; полягли вони від руки Давидової й слуг його.
