«Мовчання уст навчить нас багатьох речей: розмовляти з Христом, радіти внутрішнім утихомиренням та усвідомленням того, що ми так багато маємо Йому сказати. В час поринання в тишу Христос промовляє до нас через інших, а під час розважань говорить безпосередньо. Мовчання дуже уподібнює нас до Христа, бо Він особливо полюбив саме цю чесноту» (св. Мати Тереза).
СІХ! Дорогі Друзі,
сьогодні запрошую Вас знову на 15-30 хвилин молитви прослави. Прославою Бога може бути твоє тихе життя. Прославою є тиша, яку ти, попри все, віднаходиш у світі та яку створюєш навколо себе. Тиша є конче необхідна для повноцінного життя, тобто життя у повноті радості.
Сьогодні тиша є розкішшю, тому що шум і гомін неначе підкорили світ. Балакучість, пустослів’я та критиканство здобули авторитет. Людина кричить назовні та всередині себе. Кричать батьки і кричать діти. Немає тиші у садочках і немає в монастирях, говорить кардинал Роберт Сара. Людина галасує і молиться до галасу. Культ галасу! Цивілізація пітьми!
Коли Господь утихомирив бурю на морі, настала «велика тиша» (Мк. 4, 39). Він точно знає, що для людини є корисним. Цієї тиші людина шукає у глибині свого єства. Серце людини прагне тиші для того, щоб жити, долати перешкоди і, головне, щоб радіти життям – в повноті і попри все. Воно- серце- знаходить там свій затишок і мир. Тиша – це дзеркало душі. Вона живе в серці людини і дозволяє відчути смак присутності Бога, який навідує душу і преображає її. Дозволяє ретельно прислухатися натхненню Святого Духа, глибоко прийняти і засвоїти Слово, щоб воно – як пише Венедикт XVI – стало способом нашого життя (Verbum Domini, 27).

Завжди запитую про значення тиші і мовчання у своєму житті. Сьогодні прагну над тим роздумувати. Хочу розуміти дар тиші. Розуміти, щоб прийняти. Тиша є даром Бога. В тиші мешкає сам Бог. Св. Мати Тереза з Калькутти говорить, що мовчання є найпотужнішою мовою Бога Отця, Творця всього сущого. «Подивись на це дерево, на траву, на хмари… Ти бачиш їх? Вони мовчать, але Господь говорить через них». Він сотворив їх з любові до тебе і до мене. Він говорить через них. Він постійно говорить. Природа є величною прославою Творця!
Галас війни руйнує все живе на своїм шляху. Однак, він може навчити мене більше дорожити скарбницею тиші та мовчання. Можливо, від сьогодні більше шукатиму тиші у відносинах з Богом і з людьми. Намагатимусь більше слухати людей. Мовчання сприятиме очищенню мого розуму і серця від наслідків війни. Можливо, вперше з’явиться мрія про восьмиденні реколекції в повній мовчанці. Сам на сам з Богом, який здатний зцілити мене від галасу усіх моїх кривд. Людину, яка досвідчила тиші та зустрілася з нею, вже не спинити. Вона шукає глибину тиші до кінця свого життя і віднаходить її у повноті у вічності, в обіймах Того, хто є Тишею і приходить в тихому повіві вітру (1 Цар. 19, 12).
Молитва в тиші є необхідна, щоб допустити голос Бога, довіритись Йому беззастережно, віддатися в Його обійми, щоб Він міг супроводжувати нас. Молитва словами часто означає втечу від цілковитої довіри Богу в тиші свого серця! Людині часто бракує терпеливості. Тому Ісус говорить про людей, які шанують Його устами, а серце їх далеко від Нього (Мк. 7, 6).
Великий Піст – це про велику тишу і мовчання Бога, який замовк на дереві хреста. Великий Піст запрошує замовкнути й мене, у глибині мого єства, щоб я почув найглибший голос Бога у мені – «люблю Тебе»…