А ти все життя довбав собі молотком по пальцях, замість того, щоби любити...

Помер чоловік і потрапив на Божий суд. Довго дивився на нього Бог зі здивуванням і задумливо мовчав. Після довгої та незручної тиші чоловік не витримав і запитав:

- Господи, що ж буде зі мною? Чому Ти мовчиш? Я точно заслужив Царство Небесне. Я страждав усе життя! - з претензіями заявив чоловік.

- А відколи це страждання стали вважатися заслугою? - зі здивуванням запитав Бог.

- Як? Я носив волосяницю і мішковину, їв лише овочі і фрукти, не пив нічого, крім води, не торкався жінок. Я виснажував своє тіло постом і довгими молитвами...

- Ну і що? Я вже зрозумів, що ти страждав, але за що саме ти страждав?

- На Твою славу.

- Гарненька ж у мене виходить слава! - усміхнувся сумно Господь. - Я, значить, морю людей голодом, змушую носити їх всяке лахміття і позбавляю радощів любові?

Навколо стало зовсім тихо.

- То що буде зі мною? - запитав знову чоловік.

- Страждав, кажеш? Як тобі пояснити, щоб ти зрозумів? Ось, наприклад, тесля, що був перед тобою. Він усе життя робив столи та шафи для людей, у спеку й холод, і голодував часом, і часто влучав собі по пальцях, через що матюкнувся неодноразово. Ось він страждав, але він любив те, що робив і любив тих, для кого працював. Ти б бачив його побиті пальці! Або пекар, який пів ночі місив тісто, щоби з самого ранку люди мали хліб. Не раз обпікся, витягаючи хліб із гарячої печі! Ось він настраждався! І все ж таки далі випікав хліб, бо любив свій хліб і любив робити його для людей. А ти, виходить, усе життя тільки й робив, що довбав собі молотком по пальцях, замість того, щоби любити... Але де столи? Де хліб?

Vyacheslav Okun SJ