Команда Патріаршої комісії УГКЦ у справах молоді організувала день спільноти в Новояворівську

У суботу, 31 жовтня, команда Патріаршої комісії УГКЦ у справах молоді разом з учасниками проєкту ProLis та табору соціальної доктрини Католицької Церкви долучилася до ініціативи «СпільноДія» у Новояворівську. Учасники відвідали Молодіжний реколекційно-духовний центр імені Митрополита Андрея та Архимандрита Климентія Шептицьких, де нині проживають люди, які через війну були змушені залишити свої домівки.

Зустріч розпочалася зі спільної толоки. Разом із мешканцями центру молодь впорядковувала приміщення для відпочинку дітей і дорослих, каплицю. Після роботи на всіх чекала насичена програма спілкування та спільного дозвілля.

Для наймолодших мешканців учасники підготували творчі майстер-класи з розпису шоперів. Діти малювали, експериментували з кольорами та створювали власні роботи. Були також настільні ігри, рухливі забави на свіжому повітрі, танці та багато щирих розмов.

Як розповів заступник голови Патріаршої комісії УГКЦ у справах молоді отець Роман Демуш, мешканці центру приїхали з різних регіонів України. Для багатьох із них адаптація до нових умов життя залишається непростою, тому важливо допомогти їм поступово налагоджувати спілкування, відновлювати соціальні зв'язки та знаходити підтримку.

— Це люди з різних місць, різних регіонів. Вони мають своє внутрішнє життя, але часто залишаються закритими для зовнішнього світу. Тому нам було важливо дати їм певні інструменти підтримки, щоб вони могли соціалізуватися. Дехто працює, дехто виходить за межі центру, але багато мешканців, особливо старшого віку, бояться залишати свої кімнати. Ми намагаємося зрозуміти їхні потреби й допомогти їм, — зазначив священник.

За словами отця Романа, від липня Патріарша комісія реалізовує у центрі проєкт «Прояв», покликаний підтримати його мешканців та допомогти їм активніше долучатися до життя спільноти.

— Наш проєкт передбачає психологічну підтримку, різні зустрічі та спільні ініціативи. Ми організовуємо паломництва, плануємо культурно-просвітницькі поїздки. Щотижня відбуваються зустрічі з психологами для трьох вікових категорій мешканців. Також хочемо проводити спільні святкування, зокрема до Дня святого Миколая. Поки що все відбувається непросто, адже ці люди досить закриті. Але ми прагнемо, щоб тут було більше життя, спілкування, щоб люди мали нагоду виходити зі своїх кімнат, зустрічатися та проводити час разом, — пояснив отець Роман Демуш.

Священник наголосив, що команда ПКуСМ розглядає цю працю як довготривале служіння. Йдеться про поступове формування спільноти, у якій мешканці центру почуватимуться впевненіше, матимуть можливості для спілкування та зможуть брати участь у різноманітних заходах.

Суботня зустріч стала ще однією нагодою ближче познайомитися з родинами, почути їхні історії та провести разом час. Особливо багато уваги приділили дітям, для яких спільні ігри, творчість і нові знайомства стали джерелом радості.

Для учасників молодіжних проєктів ця поїздка була також можливістю практично втілити християнські принципи солідарності, взаємодопомоги та відповідальності за ближнього.

Організатори подякували всім, хто долучився до ініціативи «СпільноДія», за готовність присвятити свій час мешканцям центру, допомогти у щоденних справах та підтримати тих, хто особливо потребує людської уваги й спілкування.

На завершення зустрічі всі зібралися на спільний молебень до Пресвятої Богородиці. Після молитви до присутніх звернувся отець Олег Здреник, який поділився роздумами про важливість уміння слухати Бога та людей, які є поруч.

— Перше, що я відчув, коли сюди зайшов, — тут стало тепліше. І я подумав, як тут тепло! Але насправді це фізичне тепло створює зовсім інші емоції. Коли тепло тілу, тоді можна говорити про тепло душі. А коли тіло холодне, говорити про тепло душі дуже складно.

Отець Олег пригадав одну із зустрічей зі своєю молодіжною спільнотою, на яку приніс колекцію старовинних ікон. Молодь мала спробувати впізнати зображених на них святих та біблійні події.

— Я був дуже здивований, бо святого Миколая не вгадали. А потім дістаю одну ікону, зовсім нетипову, і кажу: «Ось тут ви точно не вгадаєте». А молодь дивиться і відповідає: «Це ж зрозуміло ― ангел до Богородиці говорить». Я собі думаю ― Миколая не вгадали, а Благовіщення впізнали? І ця думка відтоді постійно зі мною. Бог завжди говорить до людини. Бог завжди підказує нам якісь свої правильні думки. Тільки чомусь людина не завжди їх чує. А часом, навіть коли чує, не може Йому відповісти. І я собі думаю: від чого це залежить? Бог до всіх говорить, але хтось Його чує і має можливість відповісти, а хтось не чує і навіть не має потреби відповідати.

Роздумуючи над подією Благовіщення, священник наголосив, що Пресвята Богородиця змогла прийняти Божу волю, бо була вихована в традиції слухання Бога.

— Ми знаємо, що архангел Гавриїл прийшов до Богородиці й сповістив, що вона народить Дитину. І вона відповіла: «Нехай станеться за твоїм словом». Але як вона мала можливість це сказати? Ми знаємо, що від трьох років вона перебувала при храмі. І мені здається, що найбільше, чого Богородиця там навчилася, — це слухати. Вона дивилася на людей, на те, як вони спілкуються з Богом, як моляться. Була така молитва: «Говори, Господи, я слухаю». А як молиться сучасна людина? Ми переважно молимося навпаки ― «Слухай, Боже, я говорю». От пригадайте своє молитовне життя. Хтось молиться п'ять хвилин, хтось десять, хтось більше. Але якщо підсумувати всі наші молитви, скільки там буде: «Говори, Боже, я слухаю»? А скільки буде: «Слухай, Боже, бо я говорю»? А потім ми ще маємо претензії: «Я говорю, говорю, молюся, молюся, а Він мене не чує».

Отець Олег звернув увагу й на те, як дорослі навчають дітей молитви. За його словами, зазвичай ми вчимо дитину звертатися до Бога, але значно рідше пояснюємо, як навчитися Його слухати.

— Коли ми хочемо навчити дитину молитися, що робимо найперше? Вчимо молитву до ангела-хоронителя, інші молитви. Тобто вчимо говорити до Бога. А коли ми вчимо дитину слухати Бога? Чи кажемо їй: «Дитинко, давай ми разом посидимо і послухаємо, що Бог нам хоче сказати»? Я ще жодної такої мами чи батька не бачив. У нас є практика молитви: «Послухай, Боже, я говорю. Але уважно мене послухай, бо для мене це дуже важливо». А Богородиця була вихована у філософії слухання Бога. І саме тому, коли до неї прийшов архангел Гавриїл, вона змогла почути й відповісти.

Продовжуючи цю думку, священник заохотив присутніх замислитися над тим, наскільки уважними вони є до своїх рідних, дітей та людей, з якими живуть поруч.

— Богородиця вчилася слухати. Слухати себе, слухати того, хто поруч, і слухати Бога. А чи наші діти мають терпіння нас слухати? Чи ми маємо терпіння слухати наших дітей? Терпіння слухати наших сусідів по кімнаті? Чи ми взагалі ставимо собі таке завдання: я хотів би десять-п'ятнадцять хвилин когось послухати? Ми часто кажемо: «Мені немає з ким поговорити, мені треба виговоритися». Я сьогодні підвозив свою маму, і їй зателефонувала знайома. Мама взяла телефон, а потім каже: «Та це знайома із сусіднього села дзвонить. Вона не має з ким поговорити, хоче виговоритися». Ми всі хочемо виговоритися, але хто хоче слухати? Тому Богородиця навчає нас дуже важливої речі — вміти слухати.

Священник також запропонував кожному подумати про власний досвід молитви та спілкування з Богом.

— У кожного з нас свій досвід спілкування з Богом. І коли ми молимося — чи то молитвами, яких нас навчили, чи своїми словами, — чи є там місце, де Бог міг би мені щось сказати? Чи є там місце, де я міг би Його почути? Бо це дуже важливо — не тільки вміти говорити, але також уміти слухати.

 Наприкінці звернення отець Олег подякував усім, хто долучився до зустрічі, особливо молоді, яка вирішила присвятити свій вихідний мешканцям центру.

— Я дуже вдячний вам за те, що ми сьогодні зібралися. Бачу тут людей, яких раніше ще не зустрічав, і мені дуже приємно. Людина сама по собі не виживе у світі. Нам потрібна інша людина. І коли ми маємо можливість так збиратися, це дуже гарно. Я вдячний отцю Роману, який, як той клей, усіх збирає і збирає. Він має якусь таку місію, напевно, Бог поклав йому на плечі — збирати людей. Часами навіть хоче зібрати те, що не зовсім збирається. Але всередині він має велику віру. І я йому сьогодні дякую за те, що ми маємо можливість тут усі разом бути. Дякую також нашим молодим друзям, які сьогодні могли б відпочивати десь у своїх компаніях, але вони тут, разом із нами, веселять нас і проводять із нами час. Це дуже цінно.

Після звернення отця Олега заступник голови Патріаршої комісії УГКЦ у справах молоді отець Роман Демуш подякував усім присутнім та запросив продовжувати спільні зустрічі та нагадав, що в центрі щотижня відбуваються заходи для мешканців, а наступною нагодою зібратися ширшим колом стане святкування до Дня святого Миколая.

Після спільної молитви учасники зустрічі мали нагоду поділитися своїми враженнями від проведеного дня. У їхніх розповідях звучали вдячність, радість від спілкування та усвідомлення того, наскільки важливою може бути звичайна людська присутність.

Одна з учасниць зізналася, що спілкування з дітьми подарувало їй значно більше, ніж вона очікувала.

— Думаю, що не тільки ми сьогодні зробили щось хороше для інших, але і я сама отримала дуже багато позитивної енергії від дітей. Я вже давно так близько з дітьми не спілкувалася. Навіть забула, як це класно, як це гарно. І сьогодні знову змогла це відчути.

Інша учасниця звернула увагу на те, що служіння завжди є взаємним, адже люди, яким ми прагнемо допомогти, також можуть багато нам подарувати.

— Я почула дуже гарну думку ― щоб добре служити іншим, потрібно дозволити, щоб інші служили тобі. І я сьогодні дуже наповнилася, дуже надихнулася. Бо це з їхнього боку теж служіння — подарувати усмішку, подарувати свою довіру, відкритися перед нами, хоча деколи це зовсім нелегко. І це також взаємне служіння. Я дуже вдячна за цей досвід.

Особливо зворушливою стала історія учасниці, яка разом із дівчинкою Юлею виготовляла листівки.

— Коли ми робили листівки з Юлею, вона підійшла до мене, і ми почали працювати разом. Перед нею було багато різних кольорів, але вона вибирала тільки жовтий і синій. Тільки жовтий і синій. Я не знаю її попереднього досвіду, не знаю, через що вона пройшла, але для мене це стало таким знаком, що вона все одно з Україною. Що десь, можливо, на глибинному рівні вона знає, що це її, що ці кольори для неї щось означають. А якщо мені потрібно було б описати сьогоднішній день одним словом, то це була б теплота.

Для декого з учасників поїздка стала нагодою по-новому подивитися на власне життя та звичні побутові речі.

— Ми вже раніше сюди приїжджали, але я ніколи навіть усередину не заходила. Не знаю, можливо, психологічно не була готова побачити цю реальність. А сьогодні побачила. І це викликало в мені велику вдячність за якісь базові речі, які є в моєму житті. Наприклад, за те, що маю душ і кухню у власному помешканні, а не спільні для всіх. І я зрозуміла, що готова приїжджати сюди ще, допомагати, якщо буде потрібно.

Ще одна учасниця поділилася роздумами про зміни, які відбувалися в центрі впродовж дня. Вона зауважила, що спільна праця поступово впливала на атмосферу та спілкування між людьми.

— Якщо говорити навіть не про слова, а про смисли, то я сьогодні думала про преображення. Про те, як кімната з якогось хаосу перетворюється на впорядкований простір, а потім починають змінюватися й люди. Я ходила між приміщеннями й бачила, як змінюється атмосфера. Зовсім іншими ставали емоції, тон спілкування, взаємодія між людьми. В якийсь момент у мене було відчуття, що атмосфера тут і там стала однаковою — люди були відкритими одне до одного. І оскільки я вже не вперше тут, то розумію, що все це виростає і визріває дуже поступово. Я ще раз переконалася, що ніщо не буває марним. Навіть те, що виглядає безрезультатним, насправді дає результат. Просто ми не завжди здатні побачити його відразу. І, можливо, він не відразу проявляється.

Один із учасників звернув увагу на те, як невеликі особисті зусилля кожного, об'єднавшись, можуть принести значно більший результат.

— Я сьогодні побачив те, що ми робимо кожен окремо, у своїх серцях. І як гарно воно примножується, коли все збирається разом. І дитинка вже не чужа, вона вже своя. І ті бабусеньки, які радіють просто тому, що ти з'явився.

Підсумовуючи зустріч, заступник голови Патріаршої комісії УГКЦ у справах молоді отець Роман Демуш наголосив, що найбільше його вразила активність самих мешканців центру. За його словами, спільна толока стала поштовхом до того, щоб люди вийшли зі своїх кімнат і долучилися до спільної справи.

— Коли ми зайшли до будинку, я був просто вражений. Рух на всіх коридорах, усі щось миють, прибирають біля своїх кімнат. Це було феноменально. І мені здається, що ми вибрали дуже добрий формат дня, бо нічого від них не вимагали. Вони навіть не чекали, що ми почнемо прибирати. Команда приїхала — і за п'ятнадцять хвилин усі вже працювали. А мешканці почали долучатися. Це ж для них, для їхнього дому. Ми просто запустили цей процес.

Отець Роман розповів і про подальші плани команди, зокрема облаштування додаткового простору для спільного дозвілля мешканців.

— Ми хочемо створити цим людям трохи більше затишку. Можливо, до святого Миколая нам вдасться облаштувати ще один гарний простір, кінозал, де можна буде збиратися, дивитися фільми, спілкуватися. Бо те, чого ми прагнемо, — допомогти людям зустрітися. Щоб вони виходили зі своїх кімнат, більше взаємодіяли між собою. Нам важливо започаткувати постійні зустрічі, щоб це не була разова акція. Тому будемо планувати наступні ініціативи й запрошуємо всіх долучатися.

На завершення священник подякував Богові за спільно проведений день, а всім присутнім — за відкритість, працю та готовність бути поруч із тими, хто потребує підтримки.

Світлини Софії Костенко

Підготувала Наталія Павлишин