Обійми зцілюють від видимих і невидимих ран війни та від байдужості

У межах духовно-просвітницької місії «Обійми зцілюють» 11-19 жовтня відбувся вже п’ятий візит ста представників української молоді з Київської Митрополії. Це паломництво організувала Патріарша комісія УГКЦ у справах молоді. Цього разу групи вирушили до регіонів Болоньї та Венеції на запрошення кардинала Маттео Дзуппі, Асоціації «Католицька Акція», Католицьких Скаутів Італії та «Мережі для миру».

― Ціль цього проєкту, крім того, щоб дати українській молоді нагоду відпочити від війни і свідчити правду про Україну, про війну в Україні. Стати амбасадорами справедливого і тривалого миру. 

Напевне, є небезпека, що ми можемо втомитися від війни, можемо звикнути до війни і можемо забути про війну. Цей ризик може спіткати будь-кого. Наш проєкт «Обійми зцілюють» покликаний дати ресурс, щоби жити далі. Й не тільки не призвичаїтися до війни, бо ― це не є нормальний стан життя, а також не забути про війну, нагадати, щоб про нас пам'ятали, ― пояснив заступник голови Патріаршої комісії УГКЦ у справах молоді отець Роман Демуш.

― Отче, які моменти зустрічей в межах проєкту «Обійми зцілюють» були особливо проникливими? 

― Мабуть, найбільш проникливими моментами цього проєкту були свідчення через життєві історії молоді, які вони прожили в час цієї несправедливої війни. Щодня вони мали нагоду ділитися своїми пережиттями у школах, в муніципалітетах, на парафіях, в спільнотах. Історії цих людей насправді були глибоко проникливими і дуже зворушливими.

Це не якась зрежисована частина нашого перебування, а дуже імпровізовано, дуже динамічно молоді люди з України, які приїхали, щоб бути посланцями миру і амбасадорами миру, говорили про себе. І, власне, цей особистий досвід, я певен, торкнув кожного, хто їх слухав, і це було видно, це було відчутно ― люди були зворушені, плакали, співчували.

Зрештою, італійська молодь обіймала українську молодь. Просила дозволу це зробити, щоб так проявити свою близькість і лікувати рани війни.

― Як війна вплинула на світогляд молодих українців — і як бачите їхній духовний потенціал у майбутньому?

― Війна торкнула кожного з нас. В певному значенні ми всі на собі носимо видимі і невидимі рани війни.

Всі, хто живе в Україні, можливо, навіть ті, хто живе поза Україною, в більшій чи меншій мірі. І, власне, війна вплинула на світогляд молодих українців у той спосіб, що вони почали цінувати те, що є справжнім. ― дружбу, рідних, час, молодість.

Особливість свідчень молоді з України в тому, що вони говорили своїм італійським друзям без образ, що через війну вони подорослішали значно швидше, чи навіть дозріли. І це, насправді, дуже цінно ― мати відвагу приймати рішення, мати відвагу обирати, мати відвагу, зрештою, захищати цінності, які дуже багато людей просто декларують, а українська молодь намагається ними жити.

Насправді українська молодь, коли свідчила, говорила, що їхні італійські друзі не мали би відчувати провини або дискомфорту за ту реальність, за ту молодість, в якій вони живуть по-справжньому, а мали би навчитися цінувати ці моменти, цінувати життя, мали би навчитися бути вдячні за малі речі, помічати їх у своєму щоденному житті.

Думаю, ця війна для нас усіх ставить багато запитань. І духовного змісту, і нашої громадянської позиції.

Тому, насправді, українська молодь, сформована в умовах війни, буде покликана і вже є покликана до відбудови України на тих принципах, на тих засадах, на тих чеснотах, якими живуть українські хлопці і дівчата, які обстоюють, які захищають ціною власного життя.

― Яку роль відіграє спільна молитва — українців і людей у різних куточках світу — у підтримці нашого народу?

― Ще одним особливим моментом цієї місії «Обійми зцілюють» були молитви ― української молоді, яка молилася і в дорозі, й у різних містах Європи, прямуючи до Італії, а також і кожен вечір ми закінчували молитвою з молодіжними спільнотами місцевої церкви.

Якщо говоримо про групу української молоді, яка була в регіоні Емілії-Романья, в чотирьох дієцезіях, архиєпархії Болоні, дієцезії Імоли, Фаенци і Равенни, то щовечора вона мала такі нагоди свідчення і молитви у спільноті молодих людей після вечері, яку готувала італійська молодь.

Насправді дуже цінно, що ми могли спільно молитися. Для української молоді було дуже важливим побачити, що хтось про них думає, що хтось за них молиться. Молитва ― це не є бездіяльність, а жива пам'ять.

Ми завершили наше перебування в Італії паломництвом до місцевого санктуарію і недільною Божественною Літургією увінчали це наше перебування з великою кількістю вірних. Ми звершили паломництво від духовної семінарії Імоіли до санктуарія Мадонна Ді Піателло. І, власне, кілька сотень людей зібралися на це паломництво, і для української молоді було дуже цінно бачити, як люди жертвують свій час, свої розваження, свою молитву, Пресвяту Євхаристію, моляться в наміренні за Україну. Це стало знаком підтримки. Коли мене запитали, що вони можуть для нас зробити, одним з моїх прохань від імені усіх нас, була, зокрема, молитовна пам'ять. Бо це та пам'ять, яка дає нам певність, дає нам силу волі, щоби, дає нам волю на снагу жити і боронити наш край.

― Як молодь може стати голосом правди і заклику до миру для світу, який не відчуваючи війни, втомився від неї? 

― Молодь, насправді, виконує цю місію. Якщо ми говоримо про Україну, про українську молодь в Україні, то тут нашим завданням є навчитися жити чесно, справедливо, любити те, що є цінне, а не просто цінувати те, що ми любимо. І це такий вияв глибокого християнського чеснотливого життя, який ми сьогодні покликані виховувати у нашій молоді і пропонувати. Це завжди є викликом. А що стосується голосу правди, то українська молодь вже є голосом правди, обличчям надії для всіх своїх ровесників і не тільки для людей Європи. А й цілого світу. Бо показує, що на її плечі впав тягар війни.

Дуже важливо те, що робила українська молодь на цій місії «Обійми зцілюють», яка є також просвітницьким проєктом для усіх, хто має викривлене сприйняття війни, отримуючи інформацію тільки через картинки в новинах чи в якихось публікаціях, і часто вони є дуже порційні. Зустріч зі живими людьми, як я говорю, особисті історії завжди вражають.

Наша молодь приїхала підготовлена з візуалізацією тих подій, які сталися в Україні під час війни. В останніх два місяці ми надрукували багато плакатів про злочини агресора, злочини росії проти України, зокрема, проти цивільного населення. І показували їх на парафіях, у школах, в муніципалітетах. І те, що насправді вразило мене, це увага. Увага старшокласників у школах, бо ми не завжди зустрічалися лише на подіях церковного контексту, а й у світських, в молодіжні спільноти, муніципалітети, де нас огортали турботою і слухали. 

І те, що вразило мене в особливіший спосіб, це привітальне слово до нас у муніципалітеті Фаенці, де пані мер сказала: «Наші обійми зцілюють вас від видимих і невидимих ран, але ваші обійми зцілюють нас від байдужості».

Тож цінність проєкту «Обійми зцілюють» у тому, що ми не тільки отримуємо турботу, а й даємо цінності, зміст цінностей тим людям, яких зустрічаємо, повертаємо їх у реальність, навіть якщо вона така жорстока, але допомагаємо їм усвідомити, в якому світі ми живемо, і спонукаємо їх не бути байдужими, а ставати будівничими миру так, як вони можуть це зробити.

― Як Церква може допомогти молоді зраненої війною не втратити віру, а навпаки знайти надію?

― Лікувати рани війни нашого народу, нашої молоді, яка втрачає свої кращі роки, яка втрачає свої кращі роки молодості у цій війні ― це один зі стратегічних напрямів діяльності нашої Церкви. Замість того, щоб жити, щоб творити, щоб давати життя, щоб будувати сім'ї, щоб будувати майбутнє, наші хлопці і дівчата захищають рідну землю дорогою ціною.

І Церква має супроводжувати, допомагати, опікуватися, зокрема, духовним виміром. Ми говорили, як важливо не впустити в своє серце зло. Це завдання Церкви ― допомогти молодим людям не впустити в своє серце зло, не зненавидіти, не пустити агресії, бажання помсти в своє серце. Бо все це може зруйнувати в нас людину.

Нашим італійським друзям, партнерам, всім тим, із ким ми зустрічалися, було дивно, наскільки українська молодь є миролюбною. Вони говорили про агресора без злоби, без ненависті, але розказували про своє горе, про свою біду. І це насправді дуже цінно. Ми маємо допомогти молодим українцям й супроводжувати, щоб ненависть не вбила в них людей.

― Яким буде продовження чи розвиток проєкту «Обійми зцілюють»? 

― Насправді, це вже в п'яте, п'ята ініціатива цього проєкту «Обійми зцілюють», яка започаткувалася з ініціативи Патріаршої комісії у справах молоді Української греко-католицької церкви і католицької акції в Італії, зокрема в архієпархії Болонія, знайшла підтримку кардинала Матео Маріадзупі.

А цього року ми помножили цю ініціативу не тільки двома групами молоді Луцького екзархату, Харківського екзархату і Одеського екзархату, які були в регіоні Венеція. Інша ж група ― представники Київської архієпархії, Донецького екзархату, були в регіоні Емілія-Романія.

Ця ініціатива вже має своє продовження в співпраці, яку нам вдалося стабілізувати. Щороку, як відповідь на наш візит, готуючись до наступного ініціативи, ми приймаємо в гостях представників організаційних комітетів з Італії.

І зараз ми працюємо над підготуванням до такого приїзду. А також ми вже плануємо низку різних літніх ініціатив, зокрема, формаційні програми та літні табори, які реалізовуватимемо з Асоціацією «Католицька акція».

Цей розвиток має також перспективу у дружбі, яка встановлюється між молодіжними спільнотами, між єпархіями. Нашою організаційною ціллю було, щоб священники, голови молодіжних комісій, екзархатів і архиєпархії Київської митрополії супроводжували свою молодь і так налагодили стосунки з італійськими друзями, партнерами, що може бути корисним для наступної майбутньої співпраці.

Адже ми розуміємо, що багато років доведеться лікувати рани війни нашої молоді, тому так важливо заручитися підтримкою наших друзів. І цей досвід дружби є цінним для нас, а також для італійської сторони. Бо, як ми вже згадували, цей проєкт має взаємну терапію ― лікувати рани війни, а також лікувати рани байдужості.

Підготувала Наталія Павлишин