Про що говорить молодь і що сьогодні важливо почути Церкві

Духовний супровід, спільнота, українська ідентичність і можливість бути почутими — серед головних тем, які обговорили учасники Форуму душпастирства молоді УГКЦ у Римі.

Ділимося думками декого з учасників Форуму, які представляли там свої молодіжні спільноти.

«Молодь дуже добре відчуває щирість, тому найперше треба бути поруч»

Отець Мар’ян Лемчук, відповідальний за молодь у Неаполітанському деканаті, тобто за молодь, яка живе на півдні Італії.

— Я відповідаю за молодь у Неаполітанському деканаті, тобто за українську молодь, яка живе на півдні Італії. Моє очікування полягає в тому, щоб ці молоді люди стали майбутнім українського голосу в Італії. Можливо, згодом вони житимуть і в інших країнах Європи чи Америки, навчатимуться, працюватимуть, будуватимуть своє життя. Але для мене дуже важливо, щоб, де б вони не були, вони залишалися українцями. Це святе.

Також я хотів би, щоб вони зберігали ідентичність християн. Щоб не просто називали себе українцями, а й жили як люди Церкви, несли у світ християнські цінності та те, чого їх навчає Христос.

Що потрібно зробити, щоб молодь приходила до Церкви? Думаю, найперше — бути поруч. Бути людиною, бути християнином, бути українцем. Молодь дуже добре відчуває щирість.

А якщо молодь по-справжньому закохається в Церкву, а передусім — у Христа, тоді вона буде готова багато віддати. Думаю, навіть усе. 

«Молодь не просить готових відповідей — вона хоче, щоб її почули 

 Любов Бутрини, голова молодіжної комісії Перемисько-Варшавської Архиєпархії. 

— Молодь сьогодні очікує від Церкви, що її почують і приймуть. Для неї важливо мати можливість бути собою в Церкві.

При цьому молодь готова багато робити для Церкви. Головне, щоб її готовність була прийнята тими, хто вже є частиною церковної спільноти. Молоді люди хочуть долучатися, пропонувати свої ідеї, працювати, але мають відчувати, що їх справді бачать і чують.

Одним із найбільших викликів у молодіжному служінні є відстань між спільнотами та людьми. Важливим питанням залишається і час, який молодь та душпастирі можуть присвятити Церкві. Ще один виклик — простір для молоді. Часто просто немає місця, часу чи середовища, де вона могла б збиратися і бути собою.

Після початку повномасштабної війни особливо важливо було почути молодь, яка приїхала до Польщі з України. Це молодь з іншим досвідом, цінностями, потребами та баченням. Тому довелося змінювати підхід до роботи з нею — насамперед навчитися слухати й розуміти, якою вона є сьогодні. 

«Церква і спільнота української молоді допомогли мені не почуватися чужим у новій країні»

Брат Олег, семінарист Пряшівської семінарії та член спільноти «Українська молодь Христові» у Кошицях.

 — Мені здається, що сьогодні молодь передусім хоче бути прийнятою і почутою. Вона хоче знайти й пізнати Бога, а також зберігати зв’язок з Україною.

Що може зробити Церква, щоб молодь активніше долучалася до її життя? Насамперед бути відкритою і готовою почути різні виклики та запити молодих людей. Думаю, що наша молодь може робити для Церкви дуже багато. Вона здатна реалізовувати різні ініціативи, головне — щоб була добра координація і щоб її ідеї підтримували.

Душпастирство молоді сьогодні дуже виросло, і його рівень є високим. Але все одно залишається над чим працювати. Найважливіше — навчитися слухати молодь, чути її та бачити її потреби навіть тоді, коли вона сама про них не говорить. Я сам відчув, наскільки важливою є спільнота. Коли опиняєшся в іншій країні, одним із викликів може стати відчуття самотності й відсутності людей, із якими можеш розділити свій досвід. Для мене таким місцем стала Церква і спільнота української молоді.

Я завжди був практикуючим християнином, греко-католиком. Мій тато не раз запитував, чи не хочу я стати священником, а я відповідав, що ні  — навчався на програміста і планував своє життя зовсім інакше. Але вже під час навчання я дедалі більше часу проводив у Церкві, спілкувався з молоддю, був у спільноті «Українська молодь Христові». Мав добрих наставників і людей, на яких міг рівнятися. І поступово в мені з’явилося бажання самому служити. 

«Духовний супровід став одним із головних очікувань молоді від Церкви»

Вероніка Дякович, операційна директорка Національного українського молодіжного об'єднання

 —  Результати нашого дослідження показують, що молодь передусім очікує від Церкви духовного супроводу — можливості молитися, зростати у вірі, мати простір для духовного розвитку. Друге важливе очікування — щоб Церква була спільнотою для молоді. Це можливість спілкуватися з іншими молодими людьми, знаходити друзів, будувати стосунки. Також молодь готова багато робити для Церкви. Найчастіше вона говорить про готовність фізично долучатися до життя спільноти, допомагати в організації подій, виконувати конкретні завдання.

Для мене було дещо несподіваним, наскільки великим є запит молоді на духовний супровід. У публічному просторі часто можна почути, що молоді люди менше цікавляться церковним і духовним життям. Натомість наше дослідження показало, що духовний супровід є одним із головних очікувань молоді від Церкви.

Ще один важливий аспект — українська ідентичність. У країнах Європи молодь проявляє її через повсякденні речі: розмовляє українською мовою, підтримує українські традиції, розповідає іноземцям про Україну. Водночас є тривожні сигнали: частина молодих людей боїться публічно проявляти свою українську ідентичність через безпекову ситуацію. Тому такі прояви часто залишаються індивідуальними.

Якщо говорити про спільні прояви української ідентичності, важливе місце тут посідає Українська Церква. Для молоді за кордоном вона є простором, де можна не просто молитися, а й відчувати спільність з іншими українцями.

Дослідження також показало, що в деяких парафіях молодь відчуває недостатньо простору для себе. Йдеться не про загальну тенденцію, але є спільноти, які більше зосереджені на старшому поколінні. Там, де після початку повномасштабної війни побільшало молодих українців, Церкві варто створювати для них більше можливостей бути присутніми в житті парафії, долучатися до її діяльності та відчувати, що це також їхній простір.

 «Щоб зацікавити молодь, Церкві важливо говорити з нею без дистанції»

  Лілія Голубець,  секретарем в комісії до справ молоді Перемисько-Варшавської Архиєпархії . 

— Якщо говорити про мій особистий досвід, то одним із викликів для мене є брак активності та можливостей для молоді в церковному середовищі. Іноді молодій людині просто складно зробити перший крок, відкритися, долучитися до спільноти.

Є й інший момент — не всі душпастирі знають, як працювати з молоддю, як її зацікавити та активізувати. Це також може створювати певну дистанцію.

Я стикалася і з упередженнями щодо Церкви. Дехто сприймає її як закриту спільноту, а участь у церковному житті — як щось нав’язане. Але мій власний досвід був іншим. Саме перебування у спільноті допомогло мені краще пізнати себе, зрозуміти власні потреби й погляди. Хотілося б, щоб про цей досвід більше говорили з молодими людьми і показували їм Церкву як простір відкритості та пізнання себе.

Для мене також дуже важливо відчувати прийняття. Навіть якщо мої погляди чи досвід у чомусь відрізняються. Якби я була людиною, яка не вірить або взагалі не має стосунку до Церкви, я хотіла б, щоб на мої запитання відповідали без осуду. Щоб складні речі пояснювали просто, доступно і зрозуміло, без відчуття дистанції. Думаю, саме така відкритість може допомогти молодій людині зробити свій перший крок до Церкви. 

 «В Іспанії Церква стала для мене місцем української спільноти і підтримки»

Софія Когут, представниця Молодіжної комісії при Ординаріаті для католиків Східного обряду в Іспанії. 

  —  Я живу за кордоном близько п’яти років. До переїзду я регулярно ходила до церкви, але багато в чому це було просто тому, що так потрібно. Після переїзду до Іспанії моє бачення Церкви дуже змінилося.

За кордоном Українська Греко-Католицька Церква відіграє дуже важливу роль у формуванні самоідентичності. Саме тут я по-новому зрозуміла, що означає моя українськість і наскільки важливо бути частиною спільноти, яка підтримує українців за межами України. Церква стала для мене місцем, куди я завжди могла повернутися, звернутися по допомогу і знати, що мене там приймуть.

Водночас мені хотілося б більшої духовної присутності Церкви саме в житті молодих людей. У багатьох українських церковних спільнотах за кордоном значна увага зосереджена на старшому поколінні. Для них є свої формати — молитви, вервиці, біблійні читання. Молодь теж може до цього долучатися, але не завжди такі формати її зацікавлюють. Тому важливо шукати підходи, які допоможуть молодій людині зробити свій перший крок до активнішого життя Церкви.

У молоді завжди є багато запитань, але не завжди є сміливість їх поставити. Іноді людина боїться осуду чи просто не знає, як почати таку розмову. Тому мені здається важливим створювати більше просторів для відвертого спілкування — про духовні труднощі, сумніви, покликання, питання, які справді хвилюють молодих людей.

При цьому я не думаю, що Церква повинна повністю змінюватися, щоб залучити молодь. Багато залежить і від самої молодої людини. З мого досвіду, в Іспанії праця з молоддю вже добре розвивається. Молоді люди самі пишуть, пропонують свої ідеї, хочуть активніше долучатися. Тому важливо, щоб і сама молодь відходила від пасивності та брала більше відповідальності за своє місце в житті Церкви. 

 «Від Церкви я очікую того, чого не можу отримати деінде — глибини, сенсу і Христа»

Адріана Капітон,  членкиня спільноти «Українська молодь Христові» в Словаччині. 

  —  Моя духовність за цей час не просто зросла — відбулося переосмислення її важливості. Саме життя за кордоном допомогло мені по-новому зрозуміти, наскільки важливо цінувати духовність, практикувати її та ділитися нею з іншими.

Від Церкви я потребую передусім того, чого не можу отримати деінде. Провести час із друзями, поспілкуватися чи пограти в якісь ігри можна і поза Церквою. А від Церкви я очікую глибини, сенсу і передусім Христа.

Я мав такий досвід у Парижі. Там були священники, які вміли запалити, показати глибину духовного життя, допомогли мені зустріти Христа і прийняти рішення йти за Ним. Саме цей досвід став одним із поштовхів до мого вступу в семінарію. Для мене це хороший приклад того, якою може бути присутність священника поруч із молодою людиною.

Водночас ми часто говоримо про те, що Церква має робити для молоді, але варто запитати і про інше — що сама молодь готова дати Церкві. І тут, думаю, найважливіше — не просто прийти, щось отримати і піти додому. Молодь може віддати Церкві себе, свій час, свої здібності та готовність служити іншим.

Особливо це видно сьогодні, під час війни. Ми бачимо людей, які служать одне одному, підтримують і навіть віддають своє життя за інших. Думаю, молодь також може вчитися такого служіння — віддавати себе іншим і через це творити живу Церкву

Підготувала Наталія Павлишин