Психічне здоров'я без міфів: про що говорила Марія Тракало на світоглядному таборі ProЛІС
Ще однією спікеркою світоглядного табору ProЛІС стала Марія Тракало — психологиня та співзасновниця Хабу ментального здоров'я «ДіяТи». Під час лекції психологиня говорила про те, що таке психічне здоров'я і чому воно є невід'ємною складовою повноцінного життя. Учасники дізналися про найпоширеніші психічні розлади, природу тривоги, депресії та панічних атак, вплив стресу й травматичних подій на психіку, а також про те, як розпізнати перші сигнали, що свідчать про потребу звернутися по фахову допомогу. Окрему увагу приділила концепції пораненого цілителя, причинам, через які люди обирають професію психолога, стигматизації психічних захворювань, міфам про психотерапію та важливості формування культури турботи про власне ментальне здоров'я.
На початку своєї лекції Марія Тракало наголосила, що насамперед важливо розрізняти психічне захворювання, психологічний розлад і нормальні людські переживання. Від цього залежить і те, яку допомогу потребує людина.
— Якщо ми говоримо про психотичний стан, то це справжнє захворювання. Як і будь-яку іншу хворобу, її лікує лікар. Це означає, що існують конкретні симптоми, вони описані в Міжнародній класифікації хвороб, а мозок і організм людини функціонують інакше. Якщо це хвороба, то найбільшим інструментом допомоги є медикаменти. Тут працює лікар-психіатр, а не просто розмова чи порада.
— Наприклад, післяпологова депресія — це справжнє захворювання, але воно не обов'язково залишається з людиною назавжди. Є стани, які піддаються корекції, а є ті, що потребують тривалого лікування й супроводу. Тому дуже важливо не ставити діагнози самостійно і не боятися звертатися до лікаря, якщо є відповідні симптоми.
Окремо Марія пояснила, хто такі люди з прикордонною організацією особистості (бордерлайн). За її словами, їхній психологічний стан значною мірою залежить від середовища.
— Якщо вони живуть у сприятливих умовах — мають стабільну роботу, підтримуючих людей поруч, почуваються в безпеці, — вони можуть прекрасно функціонувати. Але якщо приходять війна, насильство, вимушена еміграція чи інші сильні потрясіння, саме вони першими починають втрачати рівновагу. Подивіться на Україну сьогодні. Дуже багато людей почуваються розхитаними не тому, що вони психічно хворі, а тому, що вже багато років живуть у несприятливих умовах. Якби ці умови змінилися, значна частина людей автоматично почувалася б значно здоровішою.
Найбільшою групою, за словами психологині, є так звані невротичні особистості — психічно здорові люди, які переживають страждання через складні життєві обставини.
— Людина може мати низьку самооцінку, пережити булінг у школі, розлучення батьків, втрату близької людини чи постійно жити в тривозі через війну. Вона не є психічно хворою, але їй дуже важко. Це принципово різні речі. Треба запам'ятати: людина може бути здоровою, але страждати.
У таких випадках, наголосила Марія Тракало, основним способом допомоги стає не медикаментозне лікування, а психотерапія.
— Психотерапія — це супровід людини словом і навчанням. Дуже багато людей приходять і кажуть, що не знають, як будувати стосунки, як виховувати дитину, що робити, коли дитина агресує, як прожити втрату. Це не означає, що людина хвора. Це означає, що їй потрібна підтримка, нові навички й простір, де вона зможе інтегрувати свій досвід у життя.
Пояснюючи, як травматичний досвід впливає на поведінку людини, психологиня звернулася до біблійних історій.
— На сторінках Святого Письма багато людей переживали важкі травми. Самарянка одразу агресує до Ісуса не тому, що Він зробив їй щось погане, а тому, що її неодноразово зраджували чоловіки. Перед нею стоїть чоловік — і спрацьовує її травма. Або згадайте біснуватого з Геразинського краю. Це людина, яку внутрішній біль буквально виганяє в пустелю, де немає життя. Дуже часто люди, які пережили травму, так само залишаються наодинці зі своїми нав'язливими думками й не можуть знайти виходу. Саме тому їм потрібен не осуд, а допомога.
Психологія не лікує лише рани — вона допомагає зростати
Марія Тракало наголосила, що психологічне здоров'я — це не лише про подолання криз. Психотерапія може стати простором розвитку, де людина вчиться краще розуміти себе, будувати стосунки та реалізовувати власне покликання.
Психологиня переконана, що не існує людей, які б прожили дитинство без жодних психологічних травм чи дефіцитів.
— Психологи жартують, що хто мав дитинство, той має що розказати психотерапевту. Ми всі народилися в певній сім'ї, у певному середовищі, нас виховували конкретні люди. І неможливо прожити дитинство так, щоб не отримати жодної фрустрації чи травматичного досвіду. У кожного з нас є щось, чого забракло, і є щось, чого, навпаки, виявилося забагато. Тому впродовж життя ми дозрощуємо те, чого не отримали: комусь бракує особистих кордонів, комусь — сміливості, комусь — віри в себе. А інколи доводиться вчитися стишувати те, чого надто багато: тривожність, агресію чи надмірне его.
— Людина може дуже роздувати своє его, але всередині мати дуже крихку конструкцію. Вона робить усе, щоб ніхто не побачив її справжніх страхів і невпевненості. Тому в терапії ми або вирощуємо те, чого людині бракує, або допомагаємо зменшити те, чого стало надто багато.
Марія Тракало звернула увагу на ще одну категорію людей — психологічно зрілих особистостей, які приходять до терапевта не тому, що переживають кризу, а тому, що прагнуть подальшого розвитку.
— Я маю честь супроводжувати людей, які приходять і кажуть — нам уже не погано. Ми хочемо вчитися і рости, щоб стало ще краще. Для багатьох керівників, підприємців чи людей, від яких залежить добробут інших, психотерапія стає такою ж психогігієною, як чищення зубів. Вони приходять не лікувати проблему, а краще зрозуміти себе, навчитися керувати своїми емоціями, приймати мудріші рішення і розвиватися.
Однак розвиток ніколи не відбувається сам по собі.
— Упродовж життя ми можемо рухатися по всьому цьому спектру: сьогодні людина почувається стабільною, завтра переживає кризу, а потім знову повертається до внутрішньої рівноваги. Але диво саме собою не стається. Для того щоб розвиватися, треба щось робити.
За словами психологині, одним із найпоширеніших міфів є переконання, що достатньо прочитати багато книжок із психології, щоб зрозуміти себе.
— Інформація дуже важлива. Читайте книжки, цікавтеся психологією. Але книжки не замінюють досвіду. Вони можуть розповісти вам, який на смак лимон, що він жовтий, кислий, що з нього можна зробити лимонад. Але поки ви самі не скуштуєте лимон, ви не дізнаєтеся, який він насправді. Так само і зі стосунками, з емоціями, з любов'ю чи втратою. Психологія починає працювати лише тоді, коли знання переходять у власний досвід людини.
Саме тому, підкреслила Марія, головний принцип будь-яких змін дуже простий.
— Зміна — це дія. Не розмови про зміни, не мрії про зміни, а конкретні кроки. Якщо я хочу навчитися ставити особисті кордони, я починаю говорити про свої потреби. Якщо хочу покращити стосунки — чесно говорю про те, чого мені бракує. Зміни відбуваються тільки тоді, коли ми починаємо діяти.
Окрему увагу психологиня приділила значенню стосунків у процесі особистісного розвитку. За її словами, людина не може повністю пізнати себе самостійно.
— Завжди є щось, чого ми не бачимо в собі. Як би я не намагалася повернути голову, я не побачу того, що в мене на потилиці. Також у нашому характері чи поведінці є те, що відкривається лише у стосунках з іншою людиною. Дослідження показують, що людина зростає тільки в контакті з іншою особою.
Марія Тракало також наголосила, що християнська традиція давно знає цю істину через практику духовного проводу.
— Ще задовго до появи психології в Церкві існувала культура духовного супроводу. Було природно мати наставника, якому людина відкривала свої страхи, бажання, сумніви й радощі. І це не лише про вирішення проблем. Дуже важливо вміти ділитися своїми успіхами, своїм покликанням, тим добрим, що відбувається в житті.
— Психологія відповідає на запитання — як? — як будувати стосунки, як виховувати дітей, як пережити кризу, як комунікувати? Це про форму. А духовність відповідає на запитання — навіщо? — навіщо я живу, навіщо бути добрим чоловіком чи дружиною, навіщо залишатися вірним? Це вже питання сенсу. Тому психологія і духовність — це два крила, які допомагають людині зростати й рухатися до повноти життя.
Людина — це єдність тіла, психіки й духу
Марія Тракало наголосила, що людину не можна розділити на окремі сфери. Коли страждає психіка, це неминуче відображається на тілі, а духовний стан також впливає на те, як людина переживає труднощі.
— Коли болить тіло, воно саме підказує — сьогодні я не можу. Але так само працює і психіка. Якщо людина переживає втрату, живе у страху чи не знає, як діяти, це обов'язково позначиться на фізичному здоров'ї. Ми всі бачили людей, які від початку війни буквально застигли — у когось постійно напружені плечі, у когось болить шлунок, у когось не минає головний біль. Дуже часто це не лише про тіло — це про психіку, яка говорить через тіло.
За словами психологині, що довше людина заперечує психологічні причини своїх симптомів, то складніше їй допомогти.
— Людина лікує шлунок, приймає таблетки, проходить обстеження, але проблема не зникає. Чому? Бо причина може бути не в самому шлунку, а в психоемоційному стані. Найважче тоді, коли людина каже: мені психолог не потрібен, дайте лише чарівну таблетку. Але людина — цілісна. Не можна лікувати лише одну її частину і сподіватися, що все інше автоматично стане на свої місця.
Марія Тракало пояснила, що саме тому допомога також має бути комплексною.
— Для тіла фахівцем є лікар, для психіки — психолог чи психотерапевт, для духовного життя — духівник. І це не історія про «або-або». Це історія про «і-і-і». Ці сфери не конкурують між собою, а доповнюють одна одну.
Наш досвід із батьками впливає на те, як ми переживаємо Бога
Окрему частину лекції психологиня присвятила зв'язку між психологією та духовністю. Вона зауважила, що багато труднощів у стосунках із Богом мають психологічне підґрунтя.
— Часто люди кажуть — я знаю, що Бог мене любить, але не відчуваю цього. І тут важливо зрозуміти, звідки формується відчуття любленості, прийнятості, власної цінності. Воно народжується в контакті з батьками. Саме вони стають першими людьми, через яких дитина вчиться довіряти, приймати любов і відчувати безпеку.
За словами Марії, саме тому образ Бога нерідко несвідомо переплітається з образом батьків.
— Коли людина говорить, що не довіряє Богові, дуже часто насправді вона говорить про свій досвід довіри до людей. А коли каже: «Бог мене не чує», «Він — далеко», «Він — холодний», то нерідко це відображення тих стосунків, які вона переживала у своєму житті. Ми переносимо на Бога той досвід, який маємо у стосунках із найближчими людьми.
Психологиня пояснила, що навіть у турботливих сім'ях дитині може бракувати не матеріального забезпечення, а емоційної близькості.
— Є батьки, які чесно виконували свої обов'язки: забезпечували дитину всім необхідним, дбали про її побут. Але не було розмов, обіймів, спільної гри, щирого інтересу до її внутрішнього світу. І тоді в людини залишається відчуття, що її ніби забезпечували, але не бачили по-справжньому. Саме такі речі часто впливають і на те, як людина переживає свої стосунки з Богом.
Ніхто не додасть вам поваги, якщо ви самі себе не поважаєте
Марія Тракало наголосила, що одна з найбільших помилок у стосунках — очікувати, що інша людина заповнить внутрішні дефіцити, які сформувалися ще в дитинстві. За її словами, партнер не може замінити того, чого свого часу бракувало в сім'ї.
— Якщо ви ловите себе на думці: «Я хочу, щоб хтось мене нарешті полюбив, зрозумів, дав мені увагу чи повагу», — можете навіть не продовжувати це речення. Інша людина не здатна заповнити той дефіцит, який ви самі не почнете лікувати. Ніхто не додасть вам уваги, якщо ви не вмієте бути уважними до себе. Ніхто не навчить вас поважати себе, якщо ви самі цього не робите. Ніхто не забезпечить вам відчуття цінності, якщо ви не почнете розвивати його всередині себе.
Психологиня підкреслила, що здорові стосунки не будуються на очікуванні, що інший зробить людину щасливою. Насамперед це відповідальність кожного за власне емоційне життя.
Марія також наголосила, що християнство не закликає людину залишатися в руйнівних чи насильницьких стосунках лише заради самого факту терпіння.
— Не варто робити висновки про Божу волю лише на основі окремих історій чи їхніх популярних переказів. Кожну життєву ситуацію потрібно розглядати цілісно, з урахуванням безпеки людини, її гідності та відповідальності обох сторін у стосунках. Правда ніколи не закликає залишатися в тому, що руйнує особистість. Саме тому поряд із духовним розпізнанням важливо користуватися знаннями психології, критичним мисленням і не боятися звертатися по фахову допомогу, коли цього потребує ситуація.
Відповідаючи на запитання про складні та залежні стосунки, Марія Тракало наголосила, що любов не означає миритися з насильством чи руйнуванням власної сім'ї. Особливо тоді, коли від цього страждають діти.
— Якщо людина стає алкозалежною я можу сказати — я забираю дітей і йду. Не тому, що перестала любити, а тому, що не дозволю своїм дітям вирости в атмосфері залежності. У психології навіть існує окремий термін — «дорослі діти алкоголіків». Як психотерапевт я знаю, наскільки глибокі наслідки це залишає на все життя. Якщо доросла людина ще може якось упоратися з ситуацією, то дитина не має таких ресурсів. Саме тому я відповідаю не лише за себе, а й за безпеку своїх дітей.
Також психологиня наголосила, що терапевт ніколи не приймає рішення замість клієнта. Його завдання — допомогти людині побачити ситуацію ясніше, а не нав'язати власну думку. Найважче в роботі психотерапевта — бачити, що людині можна допомогти, але вона відмовляється від цієї допомоги.
Психологиня зазначила, що сімейна терапія часто починається з однієї й тієї ж помилки — люди приходять не змінювати себе, а змінити партнера. Тобто не брати свою частину відповідальності, а перекласти її на іншого. Насправді це одна з найбільших причин руйнування стосунків. Ми хочемо, щоб інша людина стала такою, як нам зручно, замість того, щоб самим учитися будувати стосунки.
— Мені дуже подобається фраза, що за замовчуванням ніхто нікому не підходить. Не існує ідеальної людини, створеної спеціально для мене. Ми зустрічаємося, починаємо придивлятися одне до одного, змінюватися, вчитися, домовлятися. Саме так і формується близькість. Вона не виникає автоматично. Я не знала, якою буду дружиною, поки не стала дружиною. Так само я не знаю, якою буду мамою, поки не стану мамою. У стосунках народжується щось третє — не лише я і не лише інша людина, а наші взаємини. Саме вони постійно змінюються, ростуть, проходять кризи, вчаться жити в нових обставинах. Ми ніколи не можемо сказати, що повністю знаємо людину, з якою одружуємося. Бо життя змінює нас обох. Важливо не уникнути криз, а навчитися проходити їх разом.
Завершуючи розмову про шлюб, Марія звернулася до змісту подружньої присяги в християнській традиції.
— Коли чоловік і жінка кладуть руки на Євангеліє, вони не обіцяють, що вже все вміють. Вони обіцяють процес. Я буду вчитися тебе любити. Я буду вчитися бути вірним. Я буду вчитися тебе слухати. Це не готовий результат, а дорога, яку двоє проходять разом із Богом. Колись любов асоціювалася з романтикою чи подарунками. Сьогодні для мене любов — це коли чоловік заправив мою машину або сказав — «Іди відпочинь, я все приберу». Любов дорослішає разом із людьми. Саме тому подружжю потрібно постійно говорити одне з одним — про гроші, дітей, інтимність, страхи, стосунки з батьками. Цього ніхто не вміє від самого початку. Усього цього ми вчимося крок за кроком.
Говорячи про подружні стосунки, Марія Тракало звернулася до поняття послуху, яке часто викликає нерозуміння. На її думку, справжній послух не має нічого спільного з авторитарністю чи підкоренням.
— Послух народжується не зі страху, а з авторитету. Не авторитарності, а саме авторитету. Коли чоловік бере відповідальність, захищає сім'ю, приймає зрілі рішення, тоді довіра виникає природно. Це не про примус. Якщо керівник приходить із мудрим рішенням, команда не виконує його через страх — вона довіряє, бо бачить компетентність. Так само і в сім'ї.
Психологиня також наголосила, що відповідальність у сім'ї є нерозривно пов'язаною з лідерством.
— Я завжди кажу чоловікам — якщо ви претендуєте на роль керівника сім'ї, то автоматично берете на себе і найбільшу відповідальність. Керівник відповідає за команду, так само чоловік відповідає за свою сім'ю. Це не про привілеї, а про готовність нести наслідки своїх рішень.
Психіатричний діагноз — не вирок
Марія Тракало також розвінчала поширений страх перед психіатричними розладами. За її словами, багато з них сьогодні успішно контролюються за умови своєчасного лікування.
— Психіатричний розлад не означає, що життя закінчилося. Якщо людина перебуває під наглядом лікаря, приймає медикаменти й дотримується рекомендацій, вона може жити повноцінно, працювати, створювати сім'ю, виховувати дітей. Найкраща аналогія — це цукровий діабет. Людина контролює свій стан, дотримується лікування — і живе звичайним життям. Так само і з багатьма психіатричними захворюваннями.
Під час лекції Марія Тракало також пояснила, чому психологи так часто запитують про дитинство та стосунки з батьками. За її словами, це потрібно не для пошуку винних, а для розуміння того, як сформувалися нинішні моделі поведінки.
— Коли психолог запитує про батьків, він не робить цього для того, щоб сказати: «Які ж вони були погані». Ми не шукаємо винних. Ми намагаємося зрозуміти, як сформувалася людина. Бо лише тоді можна зрозуміти, що потрібно змінити сьогодні. Я ще не зустріла батьків, які свідомо хотіли б скалічити свою дитину. Найчастіше вони просто вперше стали мамою чи татом. Моя мама народила мене у двадцять один рік, а наймолодшого брата — коли їй було вже тридцять п'ять. Це були дві різні жінки з різним життєвим досвідом. Вона не хотіла виховати мене гірше, вона просто тоді була іншою.
Особливу увагу психологиня приділила тому, як дитячий досвід впливає на доросле життя.
— Тато — це перший чоловік у житті дівчинки, а мама — перша жінка в житті хлопчика. Біда дитинства полягає в тому, що дитина не має психологічних фільтрів. Якщо тато поводиться жорстоко, вона не думає: «У тата зараз проблеми». Вона думає: «Зі мною щось не так». Для дитини батьки — це цілий світ. Якщо її "боги" поводяться холодно чи агресивно, вона починає сприймати таким увесь світ.
За словами психологині, кожна дитина знаходить власний спосіб пристосуватися до складних обставин.
— Хтось стає дуже слухняним і намагається всім догодити. Хтось вирішує, що треба бути зручним для всіх. Інший починає нападати першим, бо так безпечніше. Хтось жартує, ховаючи біль за гумором. А є люди, які повністю переходять у раціональність: усе аналізують, контролюють, не дозволяють собі відчувати емоції. Це все дитячі способи виживання. Дитина не має грошей, не має прав, не має паспорта. Вона виживає так, як може. І її захисні механізми тоді справді рятують. Але коли доросла людина намагається вирішувати сімейні чи професійні проблеми тими самими дитячими способами, вони перестають працювати. Саме тоді виникають труднощі
Дорослість визначає не вік, а готовність брати відповідальність
Окремо Марія Тракало зупинилася на темі підліткового віку, наголосивши, що бунт є природною частиною розвитку особистості.
— Бунт — це не катастрофа, а нормальний етап розвитку. Якщо підліток ніколи не протестував, не сперечався, не пробував відокремитися від батьків, це теж привід замислитися. Через бунт людина вчиться приймати власні рішення і формувати свою особистість. Колись юнак дуже швидко ставав майстром, починав працювати, створював сім'ю і входив у доросле життя. Сьогодні цей шлях довший. Бути дорослим — це не про паспорт. Це про здатність відповідати за свої рішення, емоційно стабільно переживати труднощі, будувати тривалі стосунки, знати свої цінності, вміти говорити про власні потреби й самостійно їх забезпечувати. Саме цього людина поступово навчається, дорослішаючи.
Марія Тракало звернула увагу, що сучасна молодь дорослішає значно пізніше, ніж це було кілька десятиліть тому. Причина — не лише у віці, а й у тривалості навчання, економічній залежності та складних життєвих обставинах.
— Я сама виходила заміж у тридцять років. І якби мене тоді запитали, чи я вже повністю готова, я б чесно відповіла: ні. Мені здавалося, що я ще могла б трохи довше побути в періоді знайомств і пізнання себе. А якщо порівняти з тим, як було колись, коли люди одружувалися у 18–20 років, то бачимо, що сьогодні шлях до дорослості значно довший. Ми довше навчаємося, довше стаємо фінансово самостійними, довше формуємо себе як особистість.
За словами психологині, саме тому підлітковий період нині нерідко розтягується в часі.
— Підлітковий вік закінчується не тоді, коли людині виповнилося вісімнадцять. Він завершується тоді, коли людина досягає внутрішньої зрілості: може брати відповідальність за себе, ухвалювати власні рішення, забезпечувати свої потреби й будувати здорові стосунки. Саме тому сьогодні цей період часто триває значно довше.
Також Марія застерегла батьків від ще однієї поширеної помилки — пишатися тим, що підліток є надто слухняним і ніколи не заперечує.
Відповідаючи на запитання про те, чому люди приходять у психологію, Марія Тракало зазначила, що дуже часто за цим вибором стоїть власний непростий досвід.
— Насправді в професію психолога майже ніхто не приходить від дуже хорошого життя. Дуже часто великий інтерес до психології народжується тоді, коли людина сама намагається розібратися зі своїм болем. У психології є поняття "поранений цілитель". Це людина, яка пройшла власний складний шлях, змогла впоратися зі своїми травмами й тому значно глибше розуміє клієнта. Вона не лише знає теорію — вона знає, як це проживається зсередини.
За словами психологині, особистий досвід не є обов'язковою умовою професійності, але він часто допомагає глибше співпереживати людям.
— Коли до мене приходять рідні онкопацієнтів, я дуже добре розумію, наскільки це важко, тому що сама знаю цей досвід. Або якщо людина пережила насильство й зуміла пройти цей шлях, вона краще розуміє, наскільки непросто вийти із замкненого кола травми. Це не означає, що без такого досвіду неможливо бути хорошим психологом, але прожите життя дуже поглиблює емпатію.
Психотерапевт теж має межі професійної компетентності
Марія Тракало наголосила, що хороший фахівець не працює з усіма запитами без винятку. Усвідомлення власних меж — одна з ознак професійної зрілості.
— У кожного психотерапевта є теми, з якими він працює впевнено, і є ті, які не є його спеціалізацією. Наприклад, знаю колег, які принципово не працюють із сексуальним насильством. Для мене це робоча тема, я можу її супроводжувати. Натомість я значно менше люблю працювати з обсесивно-компульсивними розладами або дуже високою тривожністю, коли людина постійно живе в очікуванні катастрофи.
Вона підкреслила, що чесність щодо власних професійних можливостей є набагато важливішою, ніж бажання допомогти будь-якою ціною.
— Якщо терапевт розуміє, що певний запит виходить за межі його компетентності або ресурсу, він має скерувати людину до іншого спеціаліста. Це не слабкість і не поразка. Це професійна відповідальність.
Психологиня пояснила, що неможливо визначити наперед, скільки триватиме терапія, адже це залежить від багатьох чинників.
— Люди часто запитують: "Скільки мені знадобиться сесій?" Але відповідь залежить від кількості запитів, мотивації людини та її життєвих обставин. Якщо є один конкретний запит — це одна історія. Якщо їх декілька, вони починають переплітатися між собою. Кожен новий запит тягне за собою інші сфери життя, тому терапія вже не складається з простого додавання сесій.
Не менш важливою є внутрішня готовність людини працювати над собою.
— Є величезна різниця між людиною, яка сама прийшла на терапію, і тією, яку привели словами: «Або йдеш до психолога, або я подаю на розлучення». Вмотивований клієнт може за кілька зустрічей зробити дуже великий крок уперед, а потім самостійно жити далі й повернутися лише тоді, коли виникне новий життєвий виклик.
Іноді ж терапія триває довго не через складність людини, а через складність життя.
— Була клієнтка, яка за два роки пережила смерть чоловіка на війні, важке поранення брата, смерть батька просто в неї на руках, а згодом ще й тяжку травму матері. У такій ситуації не можна сказати — давайте швиденько все пропрацюємо. Ми просто місяць за місяцем допомагали їй втриматися над прірвою. Сьогодні вона вже усміхається, вона стабільна, але для цього знадобилося понад два роки.
Окрему частину лекції Марія Тракало присвятила найпоширенішим хибним уявленням про психологію. Насамперед, що психолог не є лікарем і не призначає медикаментозного лікування.
— Психолог не має права виписувати ліки. Якщо ми бачимо, що людині потрібна медикаментозна підтримка, ми скеровуємо її до психіатра чи невролога. Наш інструмент — це психотерапія, робота зі способом мислення, поведінкою, переживаннями й життєвими стратегіями.
Ще один міф — що до психолога звертаються лише ті, кому «нема чим займатися».
— Колись було соромно сказати, що ти ходиш до психолога. Особливо в невеликих громадах це сприймали як ознаку слабкості. Але насправді звернутися по допомогу — це прояв відповідальності за себе. Коли болить зуб, ми не починаємо самі вивчати стоматологію. Ми йдемо до стоматолога. Так само працює і психологія.
Наприкінці зустрічі психологиню запитали, чи може штучний інтелект замінити психотерапевта.
— Штучний інтелект може бути хорошим помічником. Він може пояснити теорію, допомогти структурувати думки чи запропонувати вправи. Але він не здатен замінити живий людський контакт. Він не бачить ваших сліз, не чує пауз між словами, не відчуває зміни голосу чи напруження тіла. Психотерапія — це досвід бути побаченим, почутим і прийнятим іншою людиною. Саме цього жодна технологія сьогодні замінити не може.
Підготувала Наталія Павлишин
ПІДТРИМАЙТЕ ДИВЕН СВІТ
проєкту
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
