Владика Богдан Данило про покликання: «Усі ми хочемо знати, до чого нас кличе Господь»

На черговій зустрічі молодіжних душпастирів і лідерів, яку провела Патріарша комісія УГКЦ у справах молоді, владика Богдан Данило — єпископ Єпархії Святого Йосафата з осідком у Пармі (штат Огайо, США), голова Патріаршої комісії у справах духовенства — представив матеріали до Тижня молитви за покликання: порадник для священників, путівник для домашньої Церкви та посібник для парафіяльної зустрічі з молоддю. Єпископ обговорив з учасниками, як допомагати молодим людям розпізнавати Божий поклик, бути поруч у час сумнівів і підтримувати їхній духовний розвиток. Учасники також порушили питання супроводу випускників семінарій, покликання до подружжя та пізні покликання до священства.

Владика Богдан Данило наголосив, що розмова про покликання починається з присутності священника серед молоді. Молоді люди потребують душпастиря, який готовий бути поруч і разом із ними проходити шлях віри.

— Коли говоримо про покликання, то перш за все — про покликання бути учнем Христовим. Молоді люди просили про присутність священників на молодіжних заходах, бо ніщо так не промовляє про наше життя, про покликання до священства, богопосвяченого життя, про покликання йти за Христом, як просто бути присутнім серед нашої молоді. Я заохочую вас, а особливо ваших отців — в екзархатах, єпархіях, але передусім у парафіях, — просто бути присутніми. Молодь перш за все бажає, щоб священник був із нею і був готовий разом мандрувати, — зазначив єпископ.

Владика нагадав, що головною темою Синоду було покликання до священства. За його словами, ухвалені рішення перегукуються зі щоденною працею тих, хто служить молоді.

— Як згадував отець Роман Демуш, головною темою цього Синоду було покликання до священства. Є перелік різних рішень, які фактично відображають те, чим є ваше служіння. Бути присутнім серед молоді — це перша ознака молодіжного апостоляту і молодіжного служіння. Ми також звертали увагу на те, що особливо на парафіяльному рівні сама присутність священника вже засвідчує бажання й охоту служити в Церкві, — пояснив владика Богдан.

Під час зустрічі єпископ представив матеріали до Тижня молитви за покликання, які дві патріарші комісії підготували спільно з пресслужбою УГКЦ.

— Маю для вас дуже добру звістку. Ви будете першою групою, яка побачить те, чого ще навіть не отримали владики й душпастирська рада. Обидві патріарші комісії разом із пресслужбою УГКЦ розробили матеріали для Тижня молитви за покликання. Передусім прагнемо, щоб наші душпастирі були готові провести його в усіх парафіях, єпархіях та екзархатах. Друге — щоб протягом цього тижня вони провели зустріч із молоддю. Для цього підготували путівник, посібник для священників і молодіжних лідерів.

Владика запропонував за можливості організувати парафіяльні зустрічі з молоддю 22 листопада, наступного дня після початку Тижня молитви. Посібник містить понад десяток тем, проте, як зауважив єпископ, завдання першої зустрічі — розпочати спілкування.

— Я свідомий того, що за одну зустріч ви не зможете охопити всі ці теми. Думаю, я навіть не бажав би, щоб це сталося. Ідея полягає в тому, щоб ви могли зустрітися і почати говорити передусім про покликання до учнівства та покликання до святості. Там є, здається, дванадцять чи більше тем, — зазначив владика Богдан.

Учасникам також продемонстрували напрацювання, серед яких — порадник для священників, посібник для парафіяльної зустрічі з молоддю та путівник для домашньої Церкви.

— Ми старалися зробити це якнайпростіше — зібрати всі матеріали в одному місці. Щиро запрошую наших отців переглянути порадник для священників. Але думаю, що й вам, як лідерам, варто з ним ознайомитися, — заохотив єпископ.

Докладніше владика Богдан зупинився на путівнику для домашньої Церкви.

— Мусимо пам’ятати, що Тиждень молитви розпочинається у свято Введення в храм, у суботу. Далі маємо неділю, а наступні п’ять днів припадають на будні. Наша молодь і родини не будуть у храмі щодня. Тому заохочуємо молодіжних лідерів, особливо молодь і підлітків, скористатися путівником для домашньої Церкви. Ідея полягає в тому, щоб кожного вечора родина присвятила 15–20 хвилин спільній молитві та зустрічі у своєму колі, роздумуючи над покликанням. Якщо мама і тато не візьмуть на себе ініціативу провадити цю молитву, це може зробити підліток чи молодіжний лідер у своїй домашній Церкві», — пояснив єпископ.

Путівник охоплює сім днів, кожен із яких має свою тему. Зустріч розпочинається короткою молитвою та читанням Святого Письма. Далі запропоновано роздуми, запитання для родинної розмови й практичні завдання. Кожен день завершується спільною молитвою родини за покликання.

— Є два-три короткі запитання: як Господь промовляє до мене сьогодні? Чи розпізнаю Його голос у молитві та Святому Письмі, через інших людей чи обставини мого життя, через голос моєї совісті? Після цього є короткі завдання. Я пропонував би й на зустрічі з молоддю взяти один із цих днів, особливо другий. Там є завдання для підлітків віком 12–17 років — думаю, це та категорія, з якою ви найбільше працюєте. Вони допомагають молодій людині щодня задумуватися над своїм життям, над тим, до чого її кличе Господь, — зазначив владика Богдан.

За словами єпископа, такі розмови можуть допомогти молоді відкритися на власне покликання та уважніше поставитися до тих, хто вже намагається його розпізнати.

— Можливо, молода людина буде готова відкрити своє серце, зокрема на покликання до священства й богопосвяченого життя. А також звернути увагу на тих, кого знає у своєму середовищі, хто сьогодні думає, мандрує, розпізнає своє покликання. Кожен день закінчується молитвою родини за покликання. Щодня це та сама молитва.

Представляючи посібник для парафіяльної молодіжної зустрічі, єпископ пояснив, що його основою стала євангельська розповідь про учнів у дорозі до Емауса та слова «Тоді відкрилися їм очі». Програма допомагає провадити молодь через зустріч, слухання, розпізнавання та відповідь на Божий поклик.

— Це своєрідний посібник для молодіжних лідерів, у якому говоримо про зустріч, про прислухання, розпізнавання, відповідь. Можливо, хоча б один із цих елементів варто використати того дня, коли наша Церква спільно зустрічатиметься з молоддю на всіх рівнях. А далі — протягом року. Я не бажав би, і думаю, ми всі як Церква не бажали б, щоб питання покликання, святості, учнівства звелося тільки до однієї зустрічі. Можливо, в інший час на ваших зустрічах ви зможете й захочете використати всі ці матеріали, — наголосив владика Богдан.

У посібнику визначено мету зустрічі, запропоновано послідовність її проведення та запитання для роздумів. Молодь запрошують замислитися над різними покликаннями й формами служіння.

— Важливо, щоб молодь побачила різні покликання — до чого одного дня Господь може покликати її в житті. Це покликання до родини, до подружжя, до священства, богопосвяченого життя, служіння в Церкві, професійного чи місіонерського служіння. Кожен із підрозділів допомагає трохи глибше це розпізнати. Але першим, очевидно, є наше спільне покликання — покликання всіх до святості, — підсумував єпископ.

Владика Богдан звернув увагу на переклади матеріалів для молоді в різних країнах. На час зустрічі англійська версія вже була доступна на сайті УГКЦ, а іспанську та португальську готували до оприлюднення.

— Думаю, це важливо, особливо коли зустрічаємося з комісією молоді, яка охоплює цілий світ. Путівник Тижня молитви за покликання та матеріали парафіяльної молодіжної зустрічі вже є англійською мовою. Очікуємо також іспанські та португальські тексти. Коли зустрічаємося з молоддю, особливо поза межами України, мусимо звертатися до неї мовою, яка для неї зрозуміла. А ще важливіше — мовою, якою молоді люди можуть нам відповідати й вести ці зустрічі, — наголосив єпископ.

Владика Богдан запросив представників молодіжної комісії поділитися своїми пропозиціями щодо подальшої праці над темою покликання. Підготовлені матеріали, за його задумом, мають допомагати упродовж року й стати основою для наступних розмов із молоддю.

— Мені було б приємно почути від вас, що ви як молодіжна комісія ще хотіли б бачити, крім цього тижня. Надіюся, що путівник для молоді та всі його теми не обмежаться однією зустріччю, а стануть дороговказом, щоб протягом цілого року і, дай Боже, у майбутньому молодь могла задумуватися над своїм покликанням, над тим, до чого її кличе Господь. Для нас важливо, щоб і покликання до священства чи богопосвяченого життя було серед тих, які молоді люди готові розглянути, для яких готові відкритися. А ще важливіше — щоб вони були готові супроводжувати своїх молодих друзів, аби це покликання не було затоптане саме тоді, коли людина готова його побачити чи піти за Христом, — зазначив владика Богдан.

Повертаючись до значення особистого свідчення, єпископ пригадав слова молодіжного лідера, які прозвучали під час зустрічі у Ватикані. Найбільшим проханням молоді була присутність священника — людини, через яку можна побачити, як покликання втілюється у щоденному житті.

— Ще раз пригадаю слова одного з молодіжних лідерів ватиканської зустрічі: молодь найбільше просить присутності священника, бо найкращим прикладом покликання є сама його присутність. Думаю, кожен із нас, священників, може повернутися до тієї хвилини, коли зустрів священника, який став взірцем служіння або був готовий підійти й сказати: “Романе, Богдане, Іване, чи ти думав про священниче покликання? Я думаю, що Господь тебе кличе”. Тобто підтримав нас у нашій дорозі, — поділився єпископ.

Підготовку до Тижня молитви за покликання також супроводжуватимуть короткі відеосвідчення єпископів про їхній шлях до священства. Завершуючи виступ, владика запросив учасників до діалогу та попросив допомогти поширити напрацювання.

Отець Роман Демуш, заступник голови Патріаршої комісії УГКЦ у справах молоді, наголосив на спільній відповідальності за плекання покликань та ролі молодіжних спільнот у їх розпізнаванні.

— Справа покликань — це справа всієї Церкви, усієї спільноти. Вона не належить лише окремому єпископові, священникові чи якійсь комісії. Тому ми можемо знайти тут точки дотику, точки перетину. Як свідчать соціологічні дослідження, проведені напередодні Синоду, одним із найважливіших середовищ, де молода людина пізнає покликання, розпізнає його та приймає рішення, є наші молодіжні спільноти й організації. Це дуже важливо і цінно, — зазначив священник.

Продовжуючи розмову, владика Богдан Данило звернув увагу на те, як важливо допомогти молодій людині усвідомити себе учнем Христа. Він поділився історією, яку під час підготовки до Тижня молитви за покликання розповів отець Андрій Онуферко.

— В Оттаві була молода дівчина, яка протягом Великого посту щосереди й щоп’ятниці брала участь у Літургіях Передосвячених Дарів, приходила на інші богослужіння. Отець Андрій підійшов до неї та запитав, чи вона почувається ученицею Христа. Вона відповіла: “Ви перша людина, яка в житті мене про це запитала”. Попри те, що вона брала участь у церковному житті, ми рідко нагадуємо, що перший крок у наслідуванні Христа — стати Його учнем. Якщо нам вдасться плекати серед молоді це усвідомлення, зокрема через Тиждень молитви за покликання, це вже буде дуже важливий крок, — зазначив єпископ.

Владика також наголосив на потребі уважного супроводу підлітків. За його словами, запитання про віру та власну участь у житті Церкви виникають значно раніше, ніж молода людина залишає батьківський дім.

— Ми часто уявляємо, що молодь перестає брати участь у богослужіннях чи інших церковних заходах, коли залишає дім, вступає до університету або починає самостійне життя. Але багато сучасних опитувань свідчать, що рішення про майбутню участь у житті Церкви молоді люди приймають уже у віці 12–13 років. Вони ще з мамою і татом радо йдуть до церкви, але вже десь у своїх думках говорять — «Це не для мене». Щоб супроводжувати їх і допомогти в цю хвилину непевності, маємо пам’ятати: підлітки у 12, 13, 14 років ставлять дуже серйозні запитання. А ми часом відповідаємо на них поверхово або не готові зупинитися й піти разом із ними, — підкреслив владика Богдан.

Тарас Косар продовжив розмову про спільну відповідальність за молодіжне служіння. Він наголосив, що праця з підлітками спонукає церковні спільноти замислитися над власним прикладом і готовністю виходити за межі парафіяльного середовища.

— Повертаюся до зустрічі, яку ми мали в Патріаршому домі: тут ідеться про спільну відповідальність. Є питання до наших священнослужителів: чи готові вони відповідати за те, що роблять на місцях? Погоджуюся, що підлітки мають свої переконання і ми маємо пропонувати їм альтернативу. Але яка це альтернатива? Хто ми є? Якими цінностями живемо? Чи готові виходити за мури парафії? Адже молоді люди, які досі не вірили в Бога, перебувають десь поза цими мурами, — зазначив Тарас Косар.

Тарас також порушив питання збереження зв’язку з молоддю, яка вже належить до церковних спільнот, та підтримки тих, хто з нею працює.

— Тих, хто вже є в церковному середовищі, стає менше. Тому постає питання, як підтримати тих, хто вже з нами, і залучити тих, хто може стати нашими наступниками? Викликів багато, але думаю, що наші молодіжні служителі розуміють, що потрібно робити. Їм потрібні підсилення, розуміння і такий духовний менеджмент, який міг би їх підтримати, — підкреслив він.

Відповідаючи на коментар Тараса Косара, владика Богдан Данило визнав, що Церкві потрібно вчитися краще підтримувати молодіжних служителів. Він пригадав участь Тараса в зустрічі Патріаршої комісії у справах духовенства, де той представив доповідь про менеджмент, і наголосив на важливості відвертого діалогу.

— Чи Церква готова підтримувати? Мусимо сказати собі щиро: думаю, що ні. Саме тому такі зустрічі, як наша, є, можливо, першим зрілим кроком. Я не хотів, щоб інформація про Тиждень молитви чи про покликання надходила тільки від Синоду до єпископа, а від нього — до священників, бо знаємо, що це не завжди приносить відповідь. Наші дискусії, навіть часом болючий діалог, коли ви ставили перед нами питання, чи справді ми готові як Церква масштабно думати про покликання, показали, що ці зміни народжуються. Хотілося б, щоб і з боку молоді, і з боку відповідальних за постійну формацію ми знову нагадували про цю дорогу, — зазначив єпископ.

Говорячи про стосунки з молоддю, владика звернувся до прикладу святого Івана Павла ІІ. Він виокремив три риси його служіння: готовність зустрічатися, вміння слухати та сміливість ставити перед молодими людьми високі вимоги.

— Чому молодь так радо брала участь у зустрічах зі святим Іваном Павлом ІІ на Світових днях молоді? Одна з відповідей, яку мені дали, містила три короткі речі. Перше — Святіший Отець був готовий зустрітися з молоддю. Чи ми готові вийти й бути з нею? Друге — він слухав, що молоді люди йому говорять. Ми часом любимо проповідувати, але не завжди слухати. І третє — Святіший Отець завжди ставив перед молоддю високу моральну планку. Ми нерідко недооцінюємо підлітків і молодих людей у їхній готовності зростати у святості, докладати до цього зусиль, — наголосив владика Богдан.

Єпископ зауважив, що молоді люди здатні на дисципліну й наполегливу працю заради важливої для них мети. Це варто враховувати й у душпастирстві.

— Подивіться на їхнє життя, коли йдеться, наприклад, про спорт. Вони можуть о шостій ранку встати й піти до спортзалу, тренуватися, щоб досягнути кращого результату. А коли йдеться про церковне життя, ми кажемо: прийдеш у неділю до церкви, дасть Бог, ще час від часу помолишся — і буде добре. Святіший Отець завжди говорив молоді, до чого людина покликана в Божому задумі, допомагав зрозуміти, в якому напрямку йти. Чи готові вони досягати цього щодня? Ні. Чи я готовий досягати цього щодня? Мушу щиро сказати: також ні. Але всі ми хочемо знати, до чого нас кличе Господь, — поділився владика Богдан.

Отець Роман Демуш запитав єпископа про причини кризи покликань в Україні та про те, чи розглядали на Синоді покликання в ширшому розумінні — до подружжя, батьківства й материнства.

— Ще донедавна ми могли тішитися тим, що маємо повні семінарії, принаймні в Україні. Сьогодні бачимо, що вони порожніють. У чому Церква вбачає причини цієї кризи покликань?

І друге запитання — чи говорили ви на Синоді про покликання в ширшому сенсі, крім священничого й монашого життя? Сьогодні дуже важливо говорити про покликання до сім’ї, про те, щоб бути татом, мамою, чоловіком, дружиною, — про речі, які вже не є самі собою зрозумілими. Це не про вибір професії, а про відповідь на запитання: чого хоче від мене Бог? Як наша Церква говорить про це? — запитав отець Роман.

Відповідаючи на запитання отця Романа, владика Богдан Данило пояснив, що синодальна тема була зосереджена саме на душпастирстві покликань до священства та богопосвяченого життя. На його думку, важливо вже тепер звертати увагу на труднощі, з якими зіткнулися церковні спільноти в інших країнах.

— Чи маємо вже величезну кризу? Ні. Але повинні дивитися на життя Церкви в сусідніх країнах — у Польщі, Словаччині та інших державах, де ще двадцять років тому було багато покликань, особливо в латинських семінаріях. За короткий час вони почали їх втрачати. На участь молоді й підлітків у церковному житті впливають різні обставини: ситуація в родинах, розбиті сім’ї, демографічні зміни, — зазначив єпископ.

Владика розповів, що під час Синоду розглядали й питання зменшення народжуваності в Україні. За його словами, ці зміни позначатимуться на всіх сферах життя, зокрема й на кількості майбутніх покликань. Тому розмову про них потрібно провадити вже сьогодні, залучаючи до неї родини.

— Путівник для домашньої Церкви є одним із кроків, які заохочують говорити про покликання вдома, щоб уся родина молилася й пам’ятала про покликання батька, матері, а також про дітей, які обиратимуть своє майбутнє. Це питання, до якого нам потрібно буде постійно повертатися. Думаю, найважливіше — не боятися запитати молоду людину, чи відчуває вона покликання в кожному з тих вимірів, про які ви згадували. Для нас також важливо, чи готова вона розглянути покликання до священства та богопосвяченого життя, — пояснив владика Богдан.

Єпископ також звернув увагу на те, що досвід цькування може впливати на розпізнавання покликання. Він наголосив на відповідальності спільноти за підтримку молодої людини.

— Господь кличе. Питання в тому, чи ми готові відповісти на Його поклик і чи вміємо створити середовище, у якому людина почуватиметься безпечно й буде готова зростати у своєму покликанні, — підкреслив владика Богдан.

Отець Іван Харевич порушив питання душпастирського супроводу випускників духовних семінарій, які готуються до свячень, але перед цим мають намір одружитися.

— Чи маємо напрямні щодо душпастирського супроводу хлопців, які вже завершили духовні семінарії й фактично готові прийняти свячення, проте ще перебувають у періоді очікування? Хтось готується до одруження, хтось ще шукає наречену й має намір створити сім’ю. Більшість із них очікує, щоб спершу одружитися, а тоді йти до свячень. Як маємо супроводжувати їх у цей час? — запитав священник.

Відповідаючи отцеві Іванові Харевичу, владика Богдан Данило зазначив, що питання супроводу випускників семінарій неодноразово обговорювали під час зустрічей, присвячених семінарійному вихованню та постійній священничій формації. На його думку, важливу роль у цей період можуть відігравати відповідальні за душпастирство покликань у єпархіях.

— Коли семінарист завершує навчання, семінарія певною мірою завершує свій обов’язок щодо його супроводу. Але він ще не прийняв Таїнства Священства й опиняється ніби між двома етапами. Тому ми заохочували, щоб відповідальні за душпастирство покликань у єпархіях були тими, хто супроводжує цих хлопців і згодом звертається до владики щодо їхніх свячень. Багато семінарій кажуть, що підтримують зв’язок зі своїми випускниками, проте безпосереднього супроводу часто немає. Ми говорили про те, щоб директори чи модератори покликань могли перейняти цю відповідальність, — пояснив єпископ.

Владика також порушив питання матеріального забезпечення випускників, які готуються до свячень і створення сім’ї. Одним із можливих рішень він назвав оплачуване служіння в молодіжному душпастирстві на рівні деканату.

— Є більший виклик, якого ми, мабуть, не розв’яжемо на цій зустрічі, — питання їхнього фінансового забезпечення. Будьмо щирі: це вже дорослі люди. Коли вони створюють родини чи готуються до цього, мусять якось себе утримувати. Чи ми як Церква готові їм допомогти? Можливо, на цей період вони могли б стати молодіжними лідерами в деканаті. Тоді одна парафія не мусила б сама їх утримувати — кілька парафій могли б долучитися до підтримки такого випускника семінарії в його служінні, — запропонував владика Богдан.

За його словами, така праця допомогла б майбутньому священникові залишатися в місцевій церковній спільноті, набувати досвіду й продовжувати підготовку до свячень.

— Служіння молодіжним лідером було б добрим свідченням його розвитку та підготовки до священства. Так само можна говорити про дяківське служіння на парафіях. Але тут потрібні бажання й готовність обговорювати це на місцевому рівні, — наголосив єпископ.

— Це питання турбує людей, які були з Церквою ще в підлітковому віці, а згодом увійшли в доросле життя. Як вони можуть реалізувати своє покликання в тих єпархіях, до яких належать? І як єпархії мають на це відповідати? Це дуже чутливе питання: люди вже дорослі, мають певні статки, свої сім’ї, але відчувають покликання. Як вони можуть на нього відгукнутися? — запитав Тарас Косар.

Відповідаючи на запитання Тараса Косара, владика Богдан Данило зауважив, що в західному світі дедалі частіше говорять про «зрілі покликання». З усмішкою він додав, що сам вступив до семінарії відразу після завершення середньої освіти, тож за такою логікою його власне покликання можна було б назвати «незрілим».

— Таких покликань стає дедалі більше. В Україні Львівська семінарія вже відкрила двері для людей зі зрілим покликанням. Думаю, час покаже, якими будуть моделі їхньої формації. Наскільки пам’ятаю, у Львові вони перебувають три чи чотири дні в семінарії, а решту тижня можуть повертатися до своїх родин. Уже сьогодні семінарія приймає старших за віком та одружених кандидатів і намагається зберігати баланс між їхнім родинним життям та формацією, — розповів єпископ.

Владика поділився також досвідом навчання у православній семінарії Святого Володимира в Крествуді, де кандидати до священства могли проживати разом із сім’ями.

— Там були помешкання для кандидатів до священства, де вони цілою родиною жили біля семінарії та проходили формацію. Їхні дружини також мали нагоду вивчати богослов’я, брати участь у церковному житті. Можливо, такі можливості з’являтимуться й у нас, коли буде потреба. Думаю, з часом до семінарій вступатиме більше старших людей, зокрема одружених, із родинами, — зазначив владика Богдан.

Завершуючи розмову, отець Роман Демуш подякував єпископові за зустріч і підготовлені матеріали. Він наголосив, що молодіжні комісії мають використовувати їх у своїй праці, а також запропонував провести на їхній основі короткі реколекції про покликання.

— Це продовження нашої плідної співпраці. Думаю, ми будемо першими, хто покликаний застосовувати й реалізовувати ці інструменти. Фактично вже маємо посібник для міні-реколекцій на тему покликання. Переконаний, нашим молодіжним комісіям вистачить креативності й ентузіазму, щоб поширювати ці матеріали та використовувати їх на зустрічах із молоддю, — підсумував отець Роман.

Підготувала Наталія Павлишин