«Слово твоє – світильник перед ногами в мене, світло на моїй стежці» (Пс. 119, 105).
Мудреці, які йшли за зорею та шукали юдейського царя, символізують рух народів до Христа, а в цьому русі, як ми бачили, провідником спершу була чудесна зірка. Це, на думку Папи Венедикта XVI, слід розуміти так, що «про Христа говорить космос і що цю мову людина з її фактичним сприйняттям навряд чи зможе повністю розшифрувати». Доказом цього половинчастого, недосконалого пізнання Бога можна вважати той факт, що зоря веде мудреців лише в Юдею. Там, в Єрусалимі, в царському палаці мав би народитися майбутній цар – принаймні так собі це уявляють мудреці зі Сходу. Проте, «щоб остаточно знайти дорогу до істинного насліддя царя Давида, вони потребують вказівки Святого Письма Ізраїлю, Слова Бога живого».
Знаменно, що в Єрусалимі зоря пропадає з очей Мудреців, а відповідь на їхнє запитання: «Де цар юдейський, що оце народився? Бо ми бачили його зорю на сході й прийшли йому поклонитись» (Мт. 2, 2) – дають не такі ж, як вони, волхви-астрологи, що зналися на небесних світилах, а знавці Священного Писання – «первосвященники і книжники народні», які вказують їм на старозавітне пророцтво Міхея: «І ти, Вифлеєме, земле Юди, нічим не менша між містами Юди, бо з тебе вийде вождь, що буде пасти мій народ, Ізраїля» (Мт. 2, 4.6; див. Міх. 5, 1).
Боже Слово тепер просвічує їхній ум і серце та вказує їм шлях, стаючи для них світильником в дорозі. То ж, просвічені божественним повчанням, вони покидають Єрусалим і вирушають туди, куди їх скерувало Боже Слово – до Вифлеєму. Зоря, яка тепер знову з’являється на обрії, вже не є головним рушієм їхньої ходи, а тільки допоміжним орієнтиром. Стає над Вифлеємом і зупиняється над вбогою стаєнкою, наче поклоняючись Творцеві, що спочиває в постаті убогої і безборонної Дитини. Тепер вже не потрібно світла зірки, бо перед очима мудреців у яслах сяє «Світло тихе святої слави безсмертного Отця Небесного»…
«Ось я – слугиня Господня: нехай зо мною станеться за Твоїм словом!» (Лк. 1, 38), – сказала Богородиця в день Благовіщення Господньому посланцеві. І в цей момент довершилося велике чудо: Слово стало тілом і замешкало між нами (див. Йо. 1, 14). Марія стала живим храмом Воплоченого Слова Божого. Вона, котра усе своє життя пильно зберігала усі ці слова у своєму серці і роздумувала над ними (див. Лк. 2, 19.51), вчить нас, як ми маємо відкриватися до Божого Слова, приймати його в наше серце і йти за ним дорогою життя, аж доки не наблизимося до Живого Бога, щоби з’єднатися з Ним навіки. Бо Він запевнив своїх вірних учнів: «Істинно, істинно говорю вам: Хто слухає моє слово й у того вірує, хто послав мене, – живе життям вічним, і на суд не приходить, бо від смерти перейшов у життя» (Йо. 5, 24).
Молитва: Боже і Творче неба і землі, що своїм словом кличеш все від небуття в буття! Провадь мене дорогою пізнання і глибшого єднання з Тобою! Просвічуй моє серце і мої духовні очі своїм Словом, відкрий мій ум на розуміння Твого Священного Писання! Там, де натраплятиму на труднощі в розумінні, пошли знавців і вчителів, які у світлі Твого Духа наставлять мене на істинну дорогу, і дай наприкінці дороги прийти до Тебе і поклонитися Тобі – живому істинному Богові, єдиному у Святій Тройці – Отцю і Сину, і Святому Духові. Амінь.
Друковане видання: Єпископ Богдан Дзюрах, Назустріч Різдву Христовому, вид. Свічадо, Львів 2022, стор. 54-57.
Ікона: Катерина Кузів. Ангельські хори Спаса вітають.
Воадика Богдан ДЗЮРАХ