У досвіді дванадцяти апостолів смерть Ісуса на хресті була подією значно більшою, ніж смерть товариша, наставника і вчителя. Вони не просто оплакували смерть близької їм людини, поразку їхнього лідера, в перемозі якого були впевнені. Бо ж коли ми читаємо Євангеліє, а саме про стосунки між апостолами і Господом, то бачимо, як, починаючи від першої зустрічі, зростає близькість між Учителем та учнями. Вони в різний спосіб зустрітися з ним — хто з вірою, а хто скептично. Кожен із них пройшов через багато вагань і сумнівів. Учнів притягувало не те, що Він проповідував, а Особа, з якою вони зустрілись.
Апостолів ще перед розп’яттям Господа нашого Ісуса Христа можна розглядати як виокремлену групу осіб, у повному розумінні «вибраних». Через зустріч кожного з учнів з Ісусом, Він став центром життя для кожного з них. В апостолах ми бачимо групу осіб, які зустрілися зі Спасителем, а в Його особі — з життям вічним, яке явилося серед тимчасового життя. Цих осіб пов’язує не лише дружба чи навіть людська любов. Їх поєднує досвід пережитої зустрічі з Життям Вічним. Це не просто зустріч із більш повним чи досконалішим життям, це цілковито інше буття, яке вони зустріли в особі Ісуса Христа.
І коли Христос помер на хресті, відкинутий, зраджений тими, які не пережили цей досвід зустрічі з цією великою Тайною воплоченої любови, яка преображає, то йшлося не лише про смерть близького товариша і наставника — це була значно більша трагедія. Коли Ісус Христос у всій повноті того, що Він собою являв, міг усе-таки померти на хресті, отже, ненависть сильніша від Божественої любови і її перемогла людська ненависть. Водночас відкинута і втрачена можливість зустрічі людства з Життям вічним. Божественна любов хотіла зустрітися з людством, а її так жорстоко відкинули. Тому залишилося те саме, що було, а саме: віддаленість і неможливість людини зустрітися з Богом.
Що ж залишилось апостолам, які все-таки пережили цей унікальний досвід зустрічі з Богом? Надалі терпеливо животіти, однак цього досвіду зустрічі з Життям вони вже не мали. Тому відтоді, як вони досвідчили зустріч із Життям вічним, їх уже не дуже цікавило тимчасове життя. Тому для апостолів Велика п’ятниця була не тільки остатнім днем тижня, але і останнім днем Життя. Це досвід життя вічного, який вони пізнали у зустрічі з Ісусом Христом. Наступний день, суботній, був для них таким самим.
Тож, якби не було Воскресіння Господнього, то всі інші дні їхнього життя були б часом суцільної темряви, часом, коли Бог переможений, зустрітися з яким не захотіло людство. Коли пам’ятати про ту єдність, що виникла через зустріч Ісуса Христа з Його учнями, що життя апостолів стало Його життям, і що вони діяли, бачили і сприймали все в Нім і через Нього. Тоді усвідомимо та зрозуміємо, що Його смерть стала і їхньою смертю, тому що джерело життя у них відібрали. Вони вже не могли жити, лише існувати.
Усвідомивши це, ми зрозуміємо, що зустріч зі Спасителем воскреслим для них була принциповою. Коли Ісус Христос явився третього дня при зачинених дверях, першою їхньою думкою було, що це галюцинація. Однак за всіх своїх явлінь Господь завжди підкреслював, що Він — не дух, не привид. Перші слова, які Він сказав під час зустрічі з апостолами, після воскресіння, були: «Мир Вам!» Він повертає мир, який відібрала у них смерть. Він дає мир, який тільки Він міг дати. Мир, який не збагне наш розум. Мир, який повертає до життя вічного, бо воно вже є через Воскресіння і зіслання Святого Духа.
