Каже одна відома слов”янська бувальщина про те, що “На злодієві шапка горить”. Подібно буває також із тими, особливо дуже “побожними” та “праведними” християнами (ми, духовні особи не є виключенням), що коли наважуюємось приміряти на себе суддівську мантію, часто не знаючи ні обставин, ні ситуації, ні тим більше того, що робиться в даний момент в серці людини, яку засуджуємо, насправді палимось самі, осуджуючи цим себе.
В таких моментах слід просити в Бога ласки бути здатними витримувати “Спасаючу паузу” перед тим, як захочемо роззявити нашого рота на іншу людину. Ця пауза може перетворитись для нас на таке собі розглядання в дзеркалі цієї жахливої “потвори”, яка, осуджуючи інших, сама прагне залишитись невидимою.
Просімо в Господа, Єдиного повновладного Судді і серцевідця благодаті витримувати паузу перед тим, як матимемо бажання осуджувати наших ближніх, щоби не прийшолось бува застосовувати до нас іншу народну приказку, що “Сама свиня мішок дере і сама кричить”.
Любити та молитись за інших – найкраща профілактика хвороби осудження!
“Сказав Господь: Не судіте, щоб вас не судили; бо яким судом судите, таким і вас будуть судити, і якою мірою міряєте, такою і вам відміряють. Чого ти дивишся на скалку в оці брата твого? Колоди ж у власнім оці не бачиш? Або як можеш твоєму братові сказати: дай, вийму скалку в тебе з ока, як он колода в твоїм оці?”, Мт 7, 1-4.