Сьогоднішнє Недільне Євангеліє про оздоровлення розслабленого ще раз пригадує нам про співвідношення між вірою і чудом, гріхом і хворобою, зусиллям і результатом. Єванглист Матей трішки скупо переповідає цей уривок, на відміну від інших євангелистів, але й тут наголошується на тому, що Христос чинить зцілення розслабленного через зусилля та віру інших чотирьох людей, що несли недужого.
Фраза “бадьорися, сину, Твої гріхи відпускаються” звучала для оточуючих як богозневага. Ісус цими словами виявляє своє післанництво і спільність з Богом Отцем, що багатьом дуже не сподобалося. Сучасна людина каже, що не потребує “посередників”, а тому не приходить до сповіді. Але і щирого каяття за своє життя не відчуває. Усвідомлення того, що Бог дав владу прощати гріхи людям є дуже незручним. Набагато легше “мати Бога в душі”, ніж визнати потребу щирого каяття вголос перед кимось, хто тебе чує і дає повчання. Розслаблений довірив себе і своє ложе іншим, тому і пішов додому своїми ногами.
Якщо людина надто покладається на саму себе, так і залишиться все життя “рлзслабленою”. Не біймося прийняти чужу допомогу, не забуваймо про важливість прощення гріхів для того, щоб бути зціленими. І пам’ятаймо про тих, хто потребує наших зусиль та віри, щоб “взяти своє ложе і йти додому”.