У час війни найскладнішою є любов до ворогів. Святі отці казали, що любов до ворогів ― критерій нашого духовного життя.
Як любити путіна, який зарядив цю війну? Як любити солдатів, які вбивають українців ― не тільки воїнів, а й мирних жителів, дітей?..
Це складне питання. Та ми не можемо сказати, що любов до ворогів має якийсь інший вимір у час війни. Любов є любов.
Щоб зрозуміти це, найперше маємо звернути увагу на постать Ісуса Христа, бо він ― наш приклад до наслідування. Звернімо увагу, що в час Його земного життя не було жодного моменту, коли б Він проявив нелюбов.
До кожного, хто до Нього звертався, з ким Він зустрічався, проявляв Свою любов. Кожну людину прощав і приймав. Це не означає, що деколи Господь не був строгий. Пригадаймо, коли Він одного разу зайшов до храму ― місця поклоніння Отцеві, а застав там балаган, то почав їх виганяти. Але виганяти з любові.
Так само й тепер, коли говоримо про Україну, то ми виганяємо з любові всіх тих, які напали на Україну. ми боронимо своє життя. Ми боронимо життя жінок і дітей. Та дуже небезпечно для нас ― заразитися тим, із чим вони прийшли. В тому є феномен Ісуса Христа: Він не заразився злобою, яку до нього мали люди. Погляньмо на пік страждань і мук Ісуса Христа ― розп’яття на хресті. І ми в цей час чуємо від Нього: «Отче, прости їм, бо не знають, що роблять».
Христос говорить про декілька важливих речей. Перше ― прости їм. Вони Його вбивають, а Він каже ― «прости». Чому ? Бо не свідомі , що роблять.
Погляньмо на кожного з нас. Чому йдемо до Сповіді? Бо в якийсь момент були несвідомими і вчинили зло, а коли зрозуміли це, зрозуміли, то йдемо до Сповіді, щоб це визнати роскаятися. Так само й вороги часто несвідомі, що роблять.
Христос не відповідає на зло злом. Тому коли ми говоримо про любов, то це шлях. Ми маємо зрозуміти, що треба вміти віддати на суд Богові. Бо, як кажемо: «Бог ― високо, бачить ― далеко». А нам треба молитися, щоб дав нам любов, відповідно до Заповіді «Возлюби ближнього свого, як самого себе». Не дискутуймо багато про це. В західному богослов’ї є розуміння про ласку стану. Коли Бог дає якесь покликання, то дає ласку, розуміння, як маєш поступати.
Коли ми говоримо про наших воїнів, то мусимо розуміти, що це ― лише незначний відсоток від загальної кількості населення нашої держави, тому не варто вмішуватися до цього, як вони стоять перед Господом. Це вони стоять перед Богом у своєму сумлінні, стоять у правді, на захисті. Бог нас поставив в інші місця. Тому ми не вправі оправдовувати свою агресію, якщо стоїмо десь далеко. Маємо молитися за всіх, що Бог навернув, щоб дав покаяння і навернення. Бо для Нього нема нічого неможливого. Тому молімося, прощаймо і віддаймо себе в руки Бога, бо Він ― справедливий і воздасть кожному по ділах Його.
Підготувала Наталія ПАВЛИШИН
