Нещодавно у видавництві “Свічадо” вийшла друком книга Томаша Галіка “Час порожніх храмів”.
В описі до книги видавництво зазначає:
Якщо Бог струсонув повсякденний біг світу й Церкви, то до чого Він нас закликає, до чого нас цим хоче запросити? На чому насправді базується наша віра? Який сенс мого страждання та смерти? Чи все це закінчиться каменем, який привалять до гробу?
Ця книжка – відважна та навіть провокативна – є збіркою сповнених надії проповідей відомого чеського богослова отця Томаша Галіка. Запитання, які він ставив у Великий піст та пасхальний період під час локдауну весною 2020 року, не втратили актуальности й після 24 лютого 2022 року. Книжка для тих, хто не боїться мислити.
Отець Василь Ждан на своїй сторінці у фейсбук поділився кількома важливими думками, які виокремив для себе в цій книзі.
“Аргумент про те, що перегляд Служби Божоï по телебаченню викликає в глядачів благочестиві почуття, виявляє нерозуміння значення Літургії й можливо, значення вiри: участь у Євхаристії – це не питання почуттів: біосфера вiри – це не емоційність, а цiлiсть нашого існування, зануреного в реальність світу”.
У посткомуністичних країнах популісти охоче зловживають християнською риторикою та символікою, намагаючись рiзними способами скорумпувати та приборкати єрархію католицької Церкви. Якщо церковнi лiдери вступають з ними в усілякi союзи, то цiєю недалекоглядністю трагічно завдають шкоди Церквi: вiд неï починають вiдвертатися носії майбутнього цих суспільств, зокрема молодь та освічені верстви населення.
Серед людей, які не належать до Церков, бiльшiсть становлять “апатеïсти” (люди, байдужі до релігії такої, як вони її собі уявляють або з якою коли-небудь зустрілися), також особи, які “шукають духовне”, вірять “по своєму”. Це люди, які ставлять запитання духовного характеру, але не знаходять вiдповідей у Церкві – а сьогодні вже навіть їх від неї не очікують. Зазвичай вони поєднують елементи рiзних релігій, альтернативну духовність» або вшановують “власного бога”.
Виявляється, саме “традиціоналісти” часто страждають від незнання традиції, на яку вони постійно покликаються.
