Пробачте мені, будь ласка, я справді не зі злого, і зовсім без осуду, але щиро намагаюсь побачити у своїх ворогів ну хоч щось Божого, християнського, людського чи просто доброго у світлі Слова Божого пророка Захарії…
І не можу…
Де «суд правдивий» російського судочинства?
Де «діла любові і милосердя кожного» (!) росіянина «до братів своїх» українців?
А «вдови, сироти і бідні», що їх не утискають…? – та це якраз через такі «діла любові і милосердя» конкретних росіян ми маємо стільки українських вдів, сиріт і зубожілих!
Ну і про «злі задуми на брата свого»… годі… досить… я не можу…
Я не розумію, що в цих злочинцях Божого, і що в них любити?
Нехай би хоч розкаялися і навернулися, лише тоді, можливо, «після покути і тисячі років чистилища»…
Я не думаю, що закликаючи любити своїх ворогів, Бог мав на увазі любити і наївно покривати їх зло і беззаконня…
Навіть у своїй безумовній любові нас грішних, Господь не терпить гріха, що у нас… Він любить нас грішних, але не терпить нашого гріха. І каже чітко, що для того, аби ми увійшли в Його любов, нам потрібно відмежуватися/дистанціюватися від гріха (бо світло не може бути спільником темряви), принаймні на рівні волі, рішення, бажання, покаяння, і навернення, – хоч якось відкритись на Його благодать, щоб прийняти її!
Тому якщо говорити про примирення в російсько-українських відносинах, то я б перестав вимагати в українців прощення як щось належне, а формулював би це радше таким чином: «Якщо росіяни бажають увійти в любов і примирення, та прийняти прощення українців, то повинні самі хоч щось зробити для цього!» – відмежуватися від свого зла через покаяння, навернення, покуту… І лиш тоді вони можуть розраховувати, просити, але не вимагати (!!) прощення у українців, – а не продовжувати маніпулювати і далі зловживати християнськими гаслами та сумлінням самих українців.
«8. І надійшло таке слово Господнє до Захарії:
9. «Так говорить Господь сил: Судіть судом правдивим і чиніть любов та милосердя кожен до свого брата.
10. Вдову й сироту, приходня й бідного не утискайте та зла у вашім серці не мисліте на брата свого»(Захарія 7, 8-10).
Отець Іван СОХАН
