Ми живемо в сучасному постмодерному світі. Маємо ідентифікаційні коди, паролі, піни, податкові та телефонні номери.
Ми стаємо низкою цифр і літер, які класифікують нас на різні категорії.
Але забуваємо, що імена та прізвища є другорядними.
Тому стаємо все більше і більше безіменні, безликі, тобто сучасні.
В Апокаліпсисі врятовані отримують “білий камінчик і нове ім’я, написане на камінці” (2:12-17 – 2:18-29).
Я думаю, що впродовж життя, своїми вчинками, думками, ідеями ми створюємо cобі це Нове Ім’я, і врешті-решт саме цим Іменем Бог покличе нас.
У цьому Імені буде короткий зміст і мого життя, що вистоїть, витримає усі негаразди і не розвалиться разом зі смертю.
І я думаю, що це буде не заклик на кшталт – «Будь ласка, а тепер, пане президенте …»,
або «а тепер, пан депутат, такого-то скликання…», або «а тепер черга високопреосвященнійшного протоієрея …»
Ні, у цьому Новому Імені буде написано те, що має вічне значення, це буде щось про нашу доброту та любов, про те, що зробило нас дочками та синами Божими, про якусь красу нашої долі, якусь частинку нас віддану іншим людям.
В цьому Імені буде крапля співпереживання та співучасті у російсько-українській війні, будуть імена тих, хто віддав за мене, за нас найдорожче, будуть спільні молитви і щирі обійми зі своїми людьми.
Можливо, навіть – і майже напевно – ми будемо здивовані, що саме так Бог звернеться до нас і що ми раптом відкриємо собі, для чого ми жили і як ми жили, і що залишиться від нас на вічність.
І я б хотів, щоб ми всі, зрештою, після всього горя, втрат і випробувань змогли закричати з великою радістю – «О Боже! Невже це я?!
Яка несподіванка! Дякую!”
Це текст, який написав мій друг Mieczyslaw Puzewicz
Я лише спробував поставити в ньому наші акценти та реалії. Хоча суті це не міняє.
