Розчарування… Хто ж винен у цьому, як не ми самі? Невірність Богові, гріх, нехтування Божими Заповідями – ось корінь проблем, ось причина наших розчарувань.
Господь створив нас як найдосконаліше творіння, яке має вдовольнятись усіма благами, які Він дав. Небесний Отець ніколи не бажає зла людині та не забуває її і настільки любить нас, що говорить: “Невже ж забуде молодиця своє немовля? Не матиме жалю до сина свого лона? Та хоча б вона й забула, я тебе не забуду” (Іс. 49, 15). Якщо Бог – центр нашого життя, то ми позбавляємось розчарувань. Життя з Богом – змістовне життя, яке позбавляє тривог і розпачу.
Тільки Господь може дати нам усе, що потребує наша душа. Звісно, необхідно любити людей і довіряти їм, але ніколи не можна надміру надіятись на інших, а тим паче – більше, ніж на Бога. Часто ми шукаємо щастя там, де його немає, і не хочемо збагнути, що тільки з Богом не розчаруємось і будемо справді щасливі. Не думаю, що надто важко це зрозуміти.
Навчімось бути собою. А це означає – прийняти відповідальність за свої дії і поглянути на себе з боку. Не є це просто, бо людина, здебільшого схильна бачити тільки інших і вказувати на хиби й недоліки ближнього, але досить рідко на свої власні. Бути собою – це, напевно, мистецтво і нелегко його осягнути, але, приклавши багато зусиль щось таки можна осягнути…
о. Теодор Дутчак
