Я сам часто говорю про важливість мети, цілей та стратегії, але ми ніколи не можемо говорити про будь-яку стратегію як остаточну й сталу величину, коли ще не пройшли певної відстані. Бо спершу стаєш на одну сходинку, згодом виходиш на другий рівень, з якого вже можеш побачити наступний, як і потребу тих чи інших змін.
Будь-які добре сплановані зустрічі з людьми зазвичай стають формальними, натомість правдива зустріч залишається живою, коли вона не планована і найкраще відбувається тоді, коли є відкритою.
Жива парафія – це не щось стабільне і статичне: сьогодні засоби, методи, критерії працюють одні, а завтра вони можуть вже не працювати. Хоч я вважаю, що фундаментом живої парафії завжди є сталі величини: збереження і передання віри, щоденні духовні практики, плекання духовних традицій. За таких умов можемо сподіватися, що християнські цінності глибоко проростуть в серцях парафіян, які тоді зможуть спокійно протидіяти негативним зовнішнім впливам.
А це залежить від того, чим ти внутрішньо наповнений, в який спосіб проектуєш себе на людей і події, наскільки це важливо для тебе. Тобто коли ти живий всередині, то оживлюєш все навколо; коли ж літеплий, то нікого не можеш оживити. Десь подібно можемо говорити про живучість чи завмирання духовного життя парафії.
