Можна розуміти віру по-різному. З одного боку, віра це ПЕВНІСТЬ. Коли святі говорили про свою віру в Бога, вони говорили про свою внутрішню певність щодо того Бога, якого вони зустріли в глибині своєї душі.
Проте, віра має ще інші нюанси – віра означає ВІРНІСТЬ.
Усе, що ми віднайшли у Бозі й у собі, ті взаємини, які в певний момент установилися між нами та Ним, коли вони істинні, повинні розвинутись у такий самий спосіб життя, який є основою дружби з людиною: ми знаходимо в ній радість, але й самі повинні бути гідними цієї дружби. Це, насамперед, означає бути вартим дружби, яку запропоновано й дано нам без жодних вагань, щедро й іноді чиїмось коштом.
Отже, віра – це ПЕВНІСТЬ щодо невидимого, тому що взаємини, зустріч на глибині нашої душі не може вміститися в слова, це – ДОСВІД.
Тепер, якщо ми запитаємо себе про природу віри, я б хотів вас відіслати до уривку з Макарія Єгипетського. Ми можемо мати досвід глибокого єднання з кимось або з Богом, проте згодом сам цей досвід блякне. Що залишається в нас від нього?
І він ( Макарій) знаходить образ, який мені здається дуже гарним і промовистим.
Він пропонує уявити, що ви вночі пливете рікою. Темна ніч, глибоке і повне зірок небо, тиша та спокій огортають вас цілковито, хвилі несуть і водночас заколисують вас, як мати заколисує дитину. Ви відчуваєте таке глибоке єднання з тим, що ви бачите, з тишею, з красою, ви відчуваєте, що хвилі підтримують вас, наче дитину руки матері. І потім ваш маленький човен опиняється на піску і ще якусь мить ви все ще відчуваєте в своєму тілі рух води, хоча вже не пливете. Ви певні, що те, що ви щойно пережили, було справжнім, і коли ви вже йдете твердою землею, то несете із собою цю певність і цей досвід: досвід гарної ночі, глибокого неба, і ви певні, що ви це пережили, тому що все це якось уже живе в вас….
Так само це є правдою й щодо нашого переживання Бога.
Є моменти, коли ми сприймаємо присутність Бога безпосередньо або через спілкування з іншими. А потім ми залишаємось самі, хоча й не зовсім самі, оскільки цей досвід продовжує жити всередині нас….
Так само і з Богом – Він дає нам досвід своєї присутності, а потім говорить – живіть із тим, чого навчилися…Живіть так, ніби Я є з вами, живіть так, щоб Я міг пишатися вами і щоб ви були щасливі зі Мною.
Проте, Він спостерігає неначе з-за дерева, звісно, настане мить, і ви відчуєте, що втратили зв’язок із Ним, тоді Він озветься, не обов’язково вийде, але якось озветься. Ви зустрінете когось, хто розкаже вам про Бога, вас покличуть з іншими до храму, де ви зможете помолитись і відчути: так, Він тут. Він тут, з усіма цими людьми й зі мною серед них….
Митрополит Антоній Сурозький
“Світло у темряві”, останні розмови 2001-2002рр.
