Притча про робітників у винограднику (Матея 20,1-16).
У цій притчі Господь показує, що всі люди отримують однакову нагороду. Виноградом у ній називаються повеління і заповіді Божі; праця ― теперішнє життя, а її часом ― ті, які в різний спосіб покликуються до виконання заповідей Божих. Ранок, 3, 6, 9 і 11-та година ― означають різні вікові категорії тих, які прийшли і тих, які отримали нагороду за свою працю.
Та головна цікавинка цієї притчі в тому, що ті перші були незадоволені, чому останні (які прийшли на одинадцяту годину) отримали таку саму винагороду.
Іван Золотоустий стверджує, що це був наслідок заздрості і недоброзичливості, як і у випадку зі старшим сином у притчі про блудного сина. Отже, чого навчає нас ця притча.
Найперше, застерігає перед страшним гріхом заздрості і недоброзичливості, яким немає місця у Царстві Небесному.
Ціль цієї притчі ― зробити ревнішими тих людей, які у пізньому віці перемінюються і стаються кращими і звільнити їх від тієї думки, начебто, вони нижче від інших в Небесному Царстві. Але чому робітники були покликані в різні години? Бо так було призначено господарем. До прикладу, апостол Павло ― у вибраний момент просвічення, розбійник на хресті ― перед смертю. Бог сам знає цей момент, коли покликати ― інакше вони б не послухалися.
Що стосується слів: “ніхто не найняв нас” (Мт 20,7), то Іван Золотоустий каже, що не на все у притчах потрібно звертати увагу. Та притча ця сказана для всіх: для тих, які в молодості почали жити чеснотливо і тих, які в старості вступили на цю дорогу. Для перших, щоб вони не гордились і не дорікали тим, які прийшли в одинадцяту годину, а для останніх, щоб вони пізнали, що в короткий час можна все набути.
Слова Христові перед і після притчі не є її підсумком, як це, зрештою, можна подумати. Маю на увазі: “І багато-хто з перших останніми стануть, а останні першими” (Мт 19,30) і “будуть останні першими, а перші останніми” (Мт 20,16).
Золотоустий просто каже, що збудуться і ті перші, і другі слова Христові. Як бачимо у притчі, перші не зробилися останніми, а всі отримали однакову нагороду. Тому нам необхідно старатися перебувати у правовір’ї і провадити чеснотливе життя. Якщо ми з вірою не поєднаємо праведного життя ― то очікує нас покарання, якщо не тут ― то там. Майже всі притчі Христові про це говорять ― Господь вимагає добрих діл, без яких віра мертва. Необхідна святість (тобто чистота), без якої ніхто Господа не побачить (Євр 12,14), а ще більше покора ― фарисей був прикрашений усіма чеснотами і через відсутність покори усі його діла пішли нанівець, тому якщо наша праведність не перевищить фарисейську – не ввійдемо в Царство Небесне (Мт 5,20). Тому якщо ми подаємо милостиню, як подавали фарисеї,ф то не ввійдемо в Царство Небесне.
