Бути безпорадним татом ― це максимальний ступінь імпотенції…
Я міг би й сказати безсилля, але це про імпотенцію!
Коли ти безсилий̆ чоловік.
⠀
Нинішнє Євангеліє розказує про батька, який намагається врятувати свого єдиного сина, ― врятувати від зла. Він уже не знає, до кого податися. Його син причинний: злий дух, мабуть, завдасть йому смерті, бо зло, яке матеріалізується, завжди смертоносне.
⠀
Дивлячись на драму батька і на безсилля апостолів, Ісус каже: «О роде, перелюбний і невірний! Доки Я буду з вами?» «Роде розбещений!»
⠀
✔ ПЕРЕЛЮБ
Кожен гріх ― це перелюбом стосовно Бога. Зрадою любові до Нього! Йому! Перелюб.
«Рід перелюбний і грішний» ― це старозавітний люд, який зламав Заповіт із Богом і пішов шукати собі інших божків та іншої сили, щоб вистояти у своїй боротьбі.
І причиною зради Богові є те, що ми, люди, часто хочемо поставити себе на місце Бога. Розпізнаємо благо і добро в тому, де його нема. Хочемо вирішувати все власною силою, своїм розумом, людською логікою.
Але перед злом людина ― безсила.
✔ ВІРА
Тільки віруюча людина може перемогти зло! Вірою ― людина єднається з Богом усім своїм єством.
Ось це і означає вірити ― вірити означає жити з Богом!
Вірити – означає жити Богом!
«Господи вірую, поможи моєму невірству!» Визнання немочі і безпорадності ― є також вірою!
І навіть у критичних життєвих ситуаціях, коли нічого не можеш змінити, або ж здається, що ти вже нічого не можеш змінити ― віруюча людина зовсім по іншому сприймає дійсність, а ніж невіруюча!
Віра спонукала батька не здаватися! Йти вперед! Жити… Віра, чи то вже усвідомлення невірства ― стала причиною чуда!
✔ РЕСУРС: «Тільки постом і молитвою…»
Сьогодні модно говорити про «ресурси». Або про те, що «я не маю ресурсу».
Насправді, цінність цих «інструментів» маємо ще вповні відкрити для кожного з нас. Піст, як зведення потреб до реальних потреб! І молитва, як канал комунікації з Богом…
Справжня молитва ― це відважне прийняття рішення про «метаною»! Про зміну життя! Це відповідь життям на пропозицію, щодо зміни життя, заради життя!
Піст і молитва змінюють, не Бога, але нас!
І тоді ми бачимо трохи по-іншому.
Розуміємо трохи по-іншому.
Живемо ― трохи по-іншому!
