Мене евакуювали в останній машині. Небезпечно. Дуже сильно трясе. Із правої кишені випала вервиця. Побратим підняв її зі словами: «То, напевно, вона тобі життя і врятувала». Протягом дня на фронті за першої нагоди я молився. Молитовник чи вервиця. Навіть у часі великої небезпеки. Я розумів, що може бути пошкодження, навіть втрата життя. Розумів, що кожна зустріч із рідними, побратимами може стати останньою. Але ніколи нікому не казав «прощавай». А тільки «до зустрічі». І коли ми з побратимами поверталися з надзвичайно важких завдань і бачили, що всі живі, здорові й цілі, то дякували Богові і розуміли, що це Його милість, що це Він нас уберіг.