Ісус Христос прийшов на цю землю, щоб лікувати людські недуги ― душевні і тілесні. У сьогоднішню неділю читаємо Євангеліє, яке розповідає нам про те, як Спаситель вилікував біснуватого (Мт 17,14-23). Сталося це чудо безпосередньо після Переображення, коли троє апостолів ― Петро, Яків та Йоан на горі Тавор отримали дуже сильний досвід Бога. Але, як бачимо згодом, швидко про нього забули, бо забракло їм віри, щоб зцілити біснуватого…
Чому так? Адже Христос дав надзвичайно велику владу своїм апостолам, яка перевищувала навіть потребу, з якою звернувся до них батько одержимого сина (Мт 10,8)…
Це Слово говорить нам про те, що дар чи велич покликання ще нічого не значать, ― без віри всі ці речі не зможуть бути дієвими. У 17 стиху цього Євангелія бачимо великий вияв неначе якогось розчарування Ісуса. Але Ісус терпить і буде терпіти нас, невірних і розбещених, до кінця світу, ― така велика і незбагненна любов Його Серця.
Тож, ще нічого не означає, якщо хтось є священиком чи богопосвяченою особою, бо без віри і любові до Бога і ближнього все це ― лише мильна бульбашка; натомість дуже часто прості люди, які мають глибоку віру, творять дива. Також це Євангеліє говорить про те, що на дорозі за Ісусом важлива постійність і витривалість, бо можемо вивітритися і втратити первинний запал і любов. Щоб цього не трапилося, необхідно постійно дружити з Ісусом, використовуючи ті засоби, які Він нам пропонує ― молитву, піст, а найголовніше ― цілковиту довіру на Його Боже Милосердя. Амінь.
