Блаженніший Святослав у своїй недальній проповіді пояснив притчу про таланти.
Слово нинішнього Євангелія змальовує нам Бога як того, Хто роздає, Який радіє, коли людина здобуває, того, Хто сподівається і вірить у людину. Притча про господаря, який роздає таланти і від’їжджає, для нас, християн третього тисячоліття, є дуже важливою і життєдайною.
Роздаючи своє майно, цей Господар добре знає здібність кожного: кому, що і скільки дати. А вкінці він радіє не тим, що дав, а помноженими здібностями своїх дітей. Можливо, він для того і роздає ті таланти, щоб дати простір для розвитку тих, кого залишає у своєму домі. А коли повертається, не так важливо забрати своє, а шукає, що у своїх здібностях, вміннях, майстерності управляти здобули Його слуги.
Цікавою є розмова з тим слугою, який отримавши найменше, нічого не зробив, а закопав цей талант, а відтак каже, Господареві: «Пане, знав я тебе, що ти жорстокий чоловік: жнеш, де не сіяв, і збираєш, де не розсипав. Тому, зо страху я пішов і закопав талант твій у землю. Ось він ― маєш твоє». Натомість ті, які бачили, що зробив із попередніми слугами, переконалися, що не знає він Господаря, який шукає не свого, а вміння і здібностей слуги здобувати ще більше, ніж отримав.
Той, Хто є в полоні свого страху і лінивства, втрачає все. Нам сьогодні видаються дивними слова: «Візьміть, отже, талант від нього й дайте тому, хто має десять. Бо кожному, хто має, додасться, і він матиме над міру; а в того, хто не має, візьмуть і те, що має. А нікчемного слугу того викиньте в темряву кромішню. Там буде плач і скрегіт зубів».
Нам видається несправедливою така поведінка, та Господар хоче, щоб його слуга зростав у своїх талантах, здібностях і вміннях здобувати значно більше, аніж Він йому дав вперше. Господь радіє нашими здобутками і вміннями. Дає нам свою божественну благодать, щоб ми могли ще більше отримати. Господь повсякчасно обдаровує кожну людину, але бідою людини є те, що боїться, не хоче чи не здатна отримати все те, що Господь у своїй любові хоче їй дати.
У притчі бачимо, що Господар хоче дати своїм слугам, своїм дітям повноту своєї щедрості. Господь хоче, щоб ми з ним у радості розділили вічність, щоб ще більше зростали і могли ще більше отримати, і стали здатними бути в Царстві Небесному.
Сьогоднішнє слово розкриває стосунки між Богом і людиною. Кожен із нас ― обдарований Богом. Нам важливо усвідомити той дар, який отримали. Кожен ― унікальний. Нікому із нас Господь не дає таких завдань, на які ми би не були здатними. Бо він знає здібності кожного з нас.
Тому здібності для Господа важливіші від матеріальної дійсності. Мудрість ― важливіша від знання. Хто мудрий ― знання здобуде. Той, хто отримає від Господа благодать, не закопує цього, не боїться отриманого. Стає здатним увійти у радість свого Господа. І до неї ми всі призначені і покликані.
Підготувала Наталія ПАВЛИШИН
