Останніми днями під час і після Літургії мене і багатьох моїх друзів наповнюють дуже схожі відчуття: слова звичних молитов розкриваються в новому світлі, оживають.
“Заступи, спаси, помилуй і охорони нас, Боже, своєю благодаттю…”
“В мирі Господу помолімся…”
“Дня цього мирного і безгрішного у Господа просім”
“Спаси, Господи, людей Твоїх, і благослови насліддя Твоє, перемоги благовірному народу Твоєму на супротивників даруй і Хрестом Твоїм охорони люд Твій”.
Перелік цих висловів можна продовжувати. Всіх їх ти вже знаєш напамʼять, бо співаєш і чуєш їх в Церкві роками. Часто вони пролітають повз вуха як “звичні”, “традиційні”, “святі”, “символічні”. Але в граничних ситуаціях вони здатні ставати ТВОЇМИ, ОСОБИСТИМИ. Це момент духовної істини, коли ти відчуваєш заземлення – ось ти стоїш тут і зараз, і слова, які промовляєш є реальними, вони відображають те, що ти відчуваєш. Разом з тим відбувається також гостріше відчуття всіх вимірів життя – спілкування з людьми, свіжості ранку і радості сонячного світла, ковтка чистої води. Усвідомлюєш, що все це не “мусить бути” і не “нікуди воно не дінеться”, а все є великою цінністю. А найбільше – життя кожного з нас. Молитва, про яку зараз особливо багато всі говорять якраз і є для того – щоб ми були відкриті до справжнього Життя. І для того, щоб давати нам силу це життя захищати від зла і руйнації.
