“Розслаблені” в пошуках зцілення

Читай також

  • Ознаки зла
  • Священників УГКЦ Івана Левицького та Богдана Гелету звільнили з російського полону
  • Папа Франциск: «Молодим людям слід надавати повноваження, залучати їх до діалогу, планування діяльності та прийняття рішень»
        • “Розслаблені” в пошуках зцілення

          «Коли руйнуються основи, що може праведник зробити?» (Пс. 11, 3)

          Війна, яка несподівано для кожного із нас розпочалася 24 лютого, розвалила основи нашого дотеперішнього життя. В один момент ми втратили відчуття безпеки, а з ним свої щоденні опори. В один момент ми відчули себе вразливими та смертними, кинувшись шукати підтримку у найрідніших. В один момент – хаос, безпорадність та опущені від безсилля руки. Куди тікати? Що робити? Як рятувати себе і своїх рідних? Ці та інші питання важкими солдатськими чоботами вторують собі дорогу у нашій голові. 24 лютого, на світанку ми прокинулися «цілковито розслабленими», тобто немічними, дезорієнтованими та вразливими.

          Сьогодні у євангельському уривку ми зустрічаємося із тогочасним розслабленим. Він також позбавлений контролю над власним життям, перебуває у цілковитій залежності від ближніх, адже навіть не здатний переміщатися та говорити від свого імені. Проте, володіє справжнім скарбом – людьми, які його цінують таким, яким він є. Саме ці люди та їхня віра спричиняють його зцілення. Саме їхні зусилля та добра воля дарують йому порятунок. Саме вони стають апостолами для нього та навколишнього натовпу, розкриваючи перед усіма силу милосердного Бога. Що ж це за друзі, яких так сьогодні потребує й кожен із нас?

          Друг – Правда

          Перш за все, ми повинні правдиво поглянути на ситуацію, у якій перебуваємо. Нам життєво необхідно відкрити для себе теперішні емоції та власну «розслабленість». Важливо зазирнути у власний внутрішній світ: світ, зранений тривогою, панікою та хвилюванням, світ, залитий злобою, ненавистю та прокльонами, світ, розбитий на дрібки звуками сирен, бомбардувань та ракет. Це світ, який для зцілення потребує єлею правди. Визнавши правдиво свої переживання, відкривши свої зранення, ми здатні розпочати тривалий процес терапії, процес навернення і віднайдення свого істинного Божого образу.

          Друг – Віра

          У нашому внутрішньому світі, позбавленому опор, ми інтуїтивно продовжуємо їх шукати. Ми нездатні без них існувати. Тому внутрішня розруха часто стає моментом просвітлення та віднайдення основної опори – Бога. Невже більшість із нас не розпочали молитися при першому сховку в укриття? Невже наші молитви сьогодні не стали більш щирими, чіткими і конкретними? Невже ми не розпочали знайомитися із досі невідомим для нас Богом? Очевидно, що це тільки початок. Адже дотеперішня наша молитва також потребує очищення, розібрання надлишкових забудов самолюбування та егоїзму. У цьому криється навернення. У той момент, коли мости наших стосунків із іншими руйнуються, залишаються опори стосунків із Богом, на яких їх можна відбудувати.

          Друг – Надія

          Зло часто затемнює сприйняття реальності. Воно прагне загнати кожного із нас у глухий кут страху. Того страху, який паралізує, стискає та не дає повноцінно дихати. Безмір різних страждань, нещастя матерів і дітей, суцільні руїни, беззмістовне насильство, смерть – здається, навколо не залишилося навіть проблисків життя. Задля виходу із цієї темряви ми потребуємо світла у далекому вікні, щоб рухатися у його напрямку. Саме це і є надією. Ми відкриваємо її через усмішку дитини, ми віднаходимо у доброму слові чи вчинкові милосердя наших ближніх, ми повертаємося до життя під час перегляду кадрів незламності нашого духу і прагнення свободи. Крізь каміння гробниці пробивається світло воскресіння, світло надії.

          Друг – Любов

          Зрештою, ми приходимо до порогу життя нашого ближнього. Часто сьогодні він такий же «розслаблений», як і ми, він знедолений, побитий, голодний. Він прагне втекти від нестерпних звуків кононади вибухів, знайти безпечне місце та зімкнути очі. Він потребує запасів крові, хірургічного втручання чи рідкісних тепер медикаментів. Він шукає того, хто заспокоїть, вкаже напрям, відродить надію та подарує зцілення розбитому серцю. Проте, перейти цей поріг неможливо без милосердя; відкрити двері серця іншої людини неможливо без дотику любові через слово, вчинок чи тихе прийняття. Водночас виявлена любов до іншого стає Божим благословенням і для нас, адже усе навколо наповнюється присутністю Бога, який відновлює, який зціляє та дарує воскресіння. Навіть серед темряви зла і страждань війни. Особливо серед бомбардувань, вибухів та «розслабленості».

          «Господь бо – справедливий, любить правду; праведники лице його побачать» (Пс. 11, 7)

          Оточені тривогою та панічними настроями, окуповані страхом та безпорадністю, зранені руйнуваннями будинків та смертями людей, вражені немислимою та безсенсовною жорстокістю і насильством, ми так потребуємо друзів. Ми так потребуємо присутності іншого, щоб заспокоїв, обійняв та просто задекларував, що він з тобою. Ми так потребуємо присутності Бога.

          Того, який на стороні правди,

          Того, який є основою нашої віри,

          Того, який запалює світло надії,

          Того, який безмежно та безумовно любить.

          Того, який несе нас «розслаблених» на ношах, загоює фізичні та душевні рани, розбирає завали руйнувань, щоб дарувати зцілення і життя.

          Отець Іван ВИХОР

          Фото: Evgeniy Maloletka

          Читай також

        • Ознаки зла
        • Священників УГКЦ Івана Левицького та Богдана Гелету звільнили з російського полону
        • Папа Франциск: «Молодим людям слід надавати повноваження, залучати їх до діалогу, планування діяльності та прийняття рішень»
          • Оціни

            [ratemypost]