Слава Богу, зараз мовчать всі ті, що говорили про любов до ворога під час війни, про прощення, про те, що християни не мають гніватися. Бо що б вони тепер сказали?
Думаю, після того, що побачив світ за ці два дні, та цілі 40 днів війни, ті всі, хто мають очі і серце, не зможуть більше назвати росіян людьми. Бо люди так не поводяться. Здається, вся злоба диявола вторглася в Україні в тілах тих недолюдей. І продовжує свою чорну справу.
•
Біблія містить сторінки, повні гніву. Вони мене рятують оці 40 днів. Вони мені нагадують, що гнів, ненависть – це нормальна реакція на ненормальну дійсність. І хоч я не маю за час війни жодної подряпини, мене дико болить кожна втрата, кожна смерть, кожне фото із закатованими людьми. Скільки їх ще буде?
•
Я знаю одне: Бог не сліпий і не глухий. Він ніколи не буде мовчати на таке жахіття. І причина цього – точно не Його безпорадність, лише божевільний народ, який дорвався до зброї. Бог винен лише в одному: Він дав людям свобідну волю. А коли люди не є людьми, а божевільними вбивцями, то свобідна воля для них – це як в мавпи граната. Надіюся, та мавпа сама себе скоро підірве.
•
Знайду згодом ті уривки, в яких Бог наказує ізраїльтянам боротися зі своїми безбожними сусідами, винищивши їх до ноги. Тепер розумію, чому: бо якби хоч одного залишити, то потім з ним би виріс такий скажений народ, як руzкі.
•
Боже, якою ціною має бути знищене те зло, яке зараз нищить наш народ? Поверни їм все вчинене ними сторицею.
~
Пс 94:22-23: “Але Господь — мій захист, мій Бог — скеля прибіжища мого. Він наведе на них їхню безбожність, в їх власній злобі їх погубить, — погубить їх Господь, Бог наш.”
