Сьогодні ми переживаємо унікальний момент страждання і випробування у вигляді війни. Навколишні моторошні картини смертей та руїн стають справжнім тестом на мою і твою людяність та любов. Нас переповнюють ненависть, злоба та агресія. Багато свідчать про те, що вони вперше проклинають, бажають зла чи радіють смерті ворогів.
Перш за все, варто собі усвідомити, що це нормальна емоційна реакція людини на ненормальний стан справ, на прояви несправедливості навколо нас. Тому важливо чесно визнати ці емоції у собі. Лише чесно визнавши наявні емоції та переживання, можна із ними щось зробити.
Відтак потрібно зрозуміти, що усі ці почуття та емоції осідають у нашому серці. Із кожним новим пережиттям, із кожною негативною новиною вони накопичуються. Зрештою, в один момент достатньо маленької іскри, щоб це призвело до справжнього вибуху негативу. Найчастіше це відбувається у стосунку до найближчих і часто найрідніших осіб. Адже із ними ми завжди залишаємося собою, рідко скриваючи справжні почуття. Ось тут криється проблема: ми самі стаємо тими, хто розпочинає війну.
Через наповнення свого серця злом ми стаємо подібними із тими, хто на нас зі злом нападає. Недарма один із теперішніх речників Олексій Арестович в одному зі своїх інтерв’ю наголосив: «Коли ти борешся зі сатаною, важливо самому не осатаніти».
Зло у нашому серці лише збільшує кількість зла у світі, і жодним чином не перемагає. Зло можна перемогти лише добром. Саме тому сьогодні ми посилено молимося. Молимося, щоби очистити простір свого серця від зла і негативу. Щоб наповнити його Божим духом.
Війна також спонукає нас до посиленої молитви прохань, звернених до Бога: «Подай нам перемогу, мир, здоров’я», «вбережи наше життя, Господи», «захорони від зла, руйнування, смерті». Але чи цього достатньо? Чи не замикаємося ми у взаєминах із Богом «дай нам», як капризні діти? Адже і серед лихоліття війни Господь продовжує нас запрошувати наслідувати Його у безумовній любові.
Найвищу міру любові сьогодні виявляють наші захисники, готові не просто послужити, але й заплатити найдорожчу ціну за перемогу добра – віддати своє життя. Сьогодні діляться частинкою свого життя ті, хто волонтерить і забезпечує потребуючих, ті, хто відкриває свої домівки для внутрішньо переміщених осіб, ті, хто продовжує працювати та чесно платить податки на підтримку держави, а навіть ті, хто з любов’ю готує на кухні вечерю для своїх рідних, піклуючись про їхнє здоров’я та затишок. Так ми проявляємо істинну людяність та любов. «Адже люди ми тільки тоді, як дуже сильно любимо, тільки тоді, коли любимо ми, можемо зватися людьми».
Водночас я і ти розділяємо чашу страждань нашого українського народу і чашу страждань нашого Спасителя, який «наші недуги взяв на себе, він ніс на собі наші болі […]. Він же був поранений за гріхи наші, роздавлений за беззаконня наші». Поранений також і цією жахливою війною, серед якої супроводжує нас, плаче разом із нами, переховується від бомбардувань, перев’язує рани та ховає померлих у братських могилах. Все заради того, щоб «його ранами ми були вилікувані», щоб з Його допомогою ми перемогли. Насамперед зло у своєму серці, яке перешкоджає нам служити та віддати своє життя за тих, кого Бог поставив сьогодні поруч.
