А ви колись бачили Бога? Ні, не якогось там мальованого, а Справжнього! Знаєте як Він виглядає? На кого схожий? – Послухайте/подивіться, яким Його бачить пророк Авакум.
На молитву/запитання пророка Господь відповідає не словом, а видінням, особистим явлінням Себе у славі. Його навіть мовчазна присутність, ставить все на свої місця, дає відповідь на всі запитання, не залишає місця для жодного сумніву. Не дає жодного шансу ворогу.
Коли людина бачить Бога, то перестає помічати будь-що, що не є Ним. Все інше або втрачає сенс, або ж набуває його в Ньому.
Божа слава, Його сила, велич, сяйво і краса закохують в себе. Він настільки красивий, що все хоче бути схожим на Нього, – сонце, небо, море, земля, гори, народи, безодні, – все стогне/кричить/вигукує Йому славу, в якомусь містичному екстазі/захопленні від свого Творця, з глибини люблячого серця Якого все і постало/народилося, – все – як Він – образ/ікона Божої слави, справжнє чадо свого Батька/Матері…
І ось це крихітне налякане людське створіння/дитя зустрічає/бачить свого любого і найкращого Батька/Велета/Бога… Ця зустріч/досвідчення Бога перевершує будь-які життєві очікування людини, надаючи їй справжньої цінності…
А ви колись бачили Бога? Справжнього, такого, яким Він є, яким Сам хоче відкритися вам/нам?
А хочете побачити? – Дивіться… особливо зараз, коли довкола так страшно дивитись… дивімось на Нього… Особливо зараз, коли ворог все більше і більше відкриває свою потворну огидність… Я бачу Його дуже дивно, по-новому, як ніколи не бачив. Бачу і закохуюсь… Хочу бути, як Він, бути з Ним і у Ньому…
Чуєш, Боже?..
«Бог від Теману прибуває, Святий – від Паран-гори. Його велич небо окриває, і земля повна його слави. Сяйво його, немов світло денне, з рук у нього блискає проміння; там – сховок його сили! Перед ним іде зараза, а поза ним виходить трясця. Встає він – і трясе землею; глядить він – і дрижать народи. Гори вічні розвалюються, і хиляться горби відвічні – його дороги споконвічні. Я бачив, як кушанські шатра посумніли, намети Мідіян-краю затремтіли. Хіба на ріки, Господи, палає гнів твій? Хіба на ріки, на море – твоє обурення, що ти сідаєш на коней твоїх верхи, на твої переможні колісниці? Ти добуваєш лук твій, ти насичуєш стрілами його тятиву. Ти розриваєш землю ручаями. Гори, побачивши тебе, трясуться; навала вод проходить, безодня стогне вголос, здіймає руки свої вгору. Сонце і місяць спинились у своїм житлі; при світлі стріл твоїх вони тікають, при сяйві блискавиці твого списа» (Авакум 3, 3-11).
