Сьогоднішнє недільне Євангеліє є про віру і страх. Про віру, яка виросла із страху і страх, подоланий вірою. Тут тричі згадується про мир, значення якого ми усвідомлюємо так, як ніколи раніше.
Замкнені двері свідчать про те, що учні боялися. Бог ніколи не закриває двері перед людиною. Це завжди робить людина зі свого боку. Але людський страх у вигляді закритих дверей не є жодною перешкодою для Бога, який хоче прийти і дати свій мир.
Слова «Господь мій і Бог мій» є свідоцтвом віри. 8 днів Тома вважав себе якимсь недоноском, бо на відміну від жінок та апостолів не бачив особисто воскреслого Ісуса. «Чому їм, а не мені»? «Чому вони, а не я», «Чому вони закривають двері на замок, якщо Він воскрес»? «Чому я маю вірити їм на слово, якщо вони не перестали боятися»? Як я розумію апостола Тому! Хто з нас ніколи не був «томою»? Для того, щоб збудувати в ньому віру, Христос починає з «фундамента» і пропонує, як і учням за тиждень до цього, переконатися у правдивості Його ран на руках, ногах і в боці. Ці рани є нічим іншим, як свідками Божої любові і милосердя. Ці рани свідчать про те, що довелося Христові перетерпіти з любові до нас. Переконаний, що віра апостолів виросла на цьому фундаменті: Бог так полюбив світ, що Сина Свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, мав життя вічне.
