Прокляття…
Про нього навіть не хочеться нічого ні думати ні писати, – лише остерігатися…
Подібно як зростаючи в чеснотах та різних доброчинностях людина сповнюється благодаті, – так і з кожним новим злочином (убивством, насильством, анексією, мародерством чи будь-яким іншим…) вона прикликає на себе прокляття…
Огидно, нікчемно, жалю гідно…
«1 Знову підвів я очі й побачив: аж ось летить сувій.
2 І він сказав до мене: «Що ти бачиш?» Я сказав: «Я бачу летючий сувій, 20 ліктів завдовжки і 10 ліктів завширшки.»
3 І він сказав до мене: «Це прокляття, що виходить на всю країну: бо кожен, хто краде, буде прогнаний звідти, згідно з ним.
4 Я випущу його, – слово Господа сил, – і воно ввійде в дім злодія і в дім того, хто моїм іменем криво кленеться, і перебуватиме посеред його дому, й пожере його разом із його деревом та його камінням»
(Захарія 5, 1-4).
