26 травня 1839 р. – блаженний Альфонс канонізований (проголошений СВЯТИМ Вселенської Церкви)
З-поміж багатьох чуд, які вірні дізналися через Альфонса, вибрано (як і на беатифікацію) два, щоб їх представити св. Конгрегації Обрядів.
Св. Церква перш ніж приступити до канонізації, вимагає двох нових чудес, здійснених за заступництвом Блаженного. Можливо, не всі знають про історію чудес, через які Церква проголосила бл. Альфонса Святим. Ось вони:
1. Велике чудо пізнав брат Петро Каналі, Камедул, після беатифікації Альфонса. Впавши зі сходів, зламав собі кисть; відкрилася рана, до якої прилучилася гангрена. Лікарі хворобу визнали за невиліковну. Абат монастиря поручив бідному братові взивати імені Блаженного, і той гаряче почав поручатися Альфонсові. 29 жовтня 1816 р. був цілковито оздоровлений, рана зникла, залишився тільки рубець…
2. Чудо також пережила зазнала Антоніна Тарціа, селянка з Катандзаро, в Калабрії (Італія). Одного дня піднімалася на стрих, несучи на плечах клунок повний збіжжя; похилившися впала на землю, вага тягаря звалилася на неї, так, що груди і шлунок мала цілком зранені. Отець парох прибув і приготував її до смерті, бо про оздоровлення не могло бути і мови.
На третій день після цього випадку, 2 серпня 1817 р. ОО. Редемптористи, які вже мали в той час монастир в Катандзаро, обходили перший раз урочистість бл. Альфонса в своєму храмі. Перед статуєю Блаженного горіла лампадка. Одна дівчина вмочила в тій лампадці кусочок тканини і принесла його Антоніні. Сказавши їй, щоби поручалася опіці Альфонса і принесеним кусочком тканини, замоченим в оливі що горіла в лампаді перед фігурою бл. Альфонса, її натерла. Вмираюча не могла вже говорити, показувала лише мімікою, що погоджується на це. – Тим часом очі Антоніни почали покриватися імлою, холодний піт виступив на чоло, здавалося, що вже кінець. – Втім зненацька об’явився їй Альфонс у мітрі і з архиєрейським жезлом в руці і благословив її тричі. Вмираюча жінка була оздоровлена. Це було справжнє чудо…Двадцять свідків враз з нею самою підтвердило присягою усі особливості того чудотворного оздоровлення.
Однак, незважаючи на правдивість цих двох вище згаданих чуд, лише Папа Пій VIII, 3.12.1829 наказав оголосити декрет, що визнавав два ці чуда за правдиві і такі що не підлягають найменшому сумніву.
16 травня 1830 р. св. отець видав декрет, що можна безпечно приступити до канонізації великого Єпископа – блаженного Альфонса Лігуорі.
Сама урочистість канонізації Альфонса була на певний час відкладена. – З огляду на вибух липневої революції у Парижі і смерть Пія VIII. Треба було чекати дня 26 травня 1839 року, на свято Пресвятої Трійці; випала ця честь Григорію XVI.
Разом із Альфонсом того ж дня були канонізовані: Франциск де Джіронімо (єзуїт, що хрестив Альфонса і пророкував його родичам славу їх дитини), Ян Йосиф від Хреста, Кармеліт, Пацифік із Сан-Северіно, Францисканець і Вероніка Джуліані, Капуцинка.
Під час урочистої процесії біля прапора св. Альфонса йшов один із його племінників. Сто редемптористів прибуло до Риму, щоб бути свідками тріумфу свого отця. На їх чолі став отець Ріполі, Архимандрит і Преп. Отець Пассерет, генеральний вікарій, наступник св. Климентія.
Канонізація бл. Альфонса розпочинає епоху розквіту для його Згромадження.
На сьогодні святий Альфонс Марія Лігуорі є загальновизнаним покровителем сповідників, адвокатів і моральних теологів.
Святий Альфонсе, молися за нами!
