Мета усіх наших прагнень, думок і надій – осягнути небо, щоб розкошувати Богом

Читай також

  • «Усмішка української молоді є надією вашого народу», – брати Taize Блаженнішому Святославу
  • Презентація книги сестри Антонії Шелепило «Плани на завтра. Старий Завіт: Нові лінзи для Божого Слова»
  • Знову з’явилася можливість пройти курс «Документи Католицької Церкви про шлюб та сім’ю»
        • Мета усіх наших прагнень, думок і надій – осягнути небо, щоб розкошувати Богом

          Вознесіння Господнє – оце мета усіх наших прагнень, смутків, думок і надій: осягнути небо, щоб розкошувати Богом, люблячи Його з усіх сил і тішитись Його радістю. Таке є значення слів Господа скерованих до особи, якій дає в посідання свою славу: Увійди до радості свого Господа (Мт 25,11). У той спосіб добро Бога буде добром благословенного, багатство Бога його багатством, а щастя Бога станеться його щастям.

          Розважмо над життям, яке дав нам Бог, створюючи нас на свою подобу без жодної нашої заслуги. Через св. Хрещення зробив нас своїми дітьми, полюбив нас більше ніж батько і створив нас, щоб Його любили і служили Йому в цьому житті, а потім раділи із перебування з Ним у вічності, в раю. Так отже не народилися ані не повинні жити для приємностей, щоб ставати багатими і могутніми, щоб їсти, пити і спати, як те роблять звірята, але для того щоб любити Бога і спастися у вічності. Створені речі ж дозволив нам Господь вживати для осягнення тієї великої цілі.

          Перед тим як Ісус помер, рай був для нас закритий. Ісус відкрив його для тих всіх, які Його люблять. Що за смуток? Наш Спаситель терпів, щоб виєднати нам рай – Царство Щастя, коли тим часом багато безумців йде з нього і самі засуджуються на пекло з огляду на нужденну приємність, через глупоту.

          Допоки душа не дійде до єдності з Богом в небі, де та єдність є досконала, не знайде на землі спокою. Правда є, що той, хто любить Ісуса Христа, знаходить свій мир у єдності з Його Божою волею, але не коштує в цьому житті повного відпочинку. Осягаємо його допіру доходячи до остаточної мети, якою є оглядання Бога лицем в лице і винищенням себе самих з Божої любові. Допоки душа не осягне тієї мети, є повна неспокою, зітхає і каже з сумом: Ось за мій мир я мав гіркоту (Іс 38,17).

          В теперішньому житті не можемо оглядати Бога таким, яким є; бачимо Його в темряві, як за густою заслоною. Що буде коли Бог відслониться і стане перед нами лицем в лице, відкритий?

          Мій Боже, перебуваю в спокої на тій долині сліз, оскільки така є Твоя воля, але не можу відчувати невимовного суму бачачи, що є від Тебе віддалений і так ще недосконале є моє єднання з Тобою, який є моїм Центром, моїм Усім, моїм Відпочинком.

          Блаженні є ми, якщо на цій землі переносимо з терпеливістю проби життя! Одного дня закінчаться нещастя, страхи, сумніви, хвороби, переслідування і всі хрести! Якщо спасемося, стануть вони для нас причиною радості і слави в небі: Смуток ваш, додає нам Господь відваги, переміниться в радість (Ів 16,20). Мій Боже, прагну і прошу Тебе про небо, не стільки щоб радіти, але щоб любити Тебе вічно, зі свідомістю, що ніколи Тебе не втрачу.

          Отець Назарій ЛАНЬКО за св. Альфонсом

          Читай також

        • «Усмішка української молоді є надією вашого народу», – брати Taize Блаженнішому Святославу
        • Презентація книги сестри Антонії Шелепило «Плани на завтра. Старий Завіт: Нові лінзи для Божого Слова»
        • Знову з’явилася можливість пройти курс «Документи Католицької Церкви про шлюб та сім’ю»
          • Оціни

            [ratemypost]