Я ВІРЮ В ТЕБЕ (Мт 9:1-8).
День як день, Ісус перетинає Галілейське озеро. Він вертається до рідних країв. Можливо, ще сидячи у човні, мріє про мамині млинці з овечим сиром та оливками. Ніде у цілій Галілеї чи Юдеї не смакував він таких млинців. Але вже на березі його чекала юрба. Тут і жінки зі своїми дітлахами, і святі отці з місцевої синагоги, і групка молодиків, які на ношах принесли свого побратима.
Ісус, каже єванглист, бачить їхню віру. Не знаю, що саме він там міг побачити і про яку віру мова. Звичайно, більшість коментарів та побожних проповідей стверджують, що молодики вірили в Ісуса, в Його силу, були побожними євреями, по суботам молилися в синагозі і декілька разів до року ходили на прощу до Єрушалаїму. А я думаю, що Ісус міг також побачити, що хлопці вірили у свого друга. Що він все одно зможе дати раду, що віднайде собі сили до життя, знайде сенс навіть у своїй слабкості. Вони вірили, що Бог зможе допомогти йому знайти ці сили в собі. І Бог дає йому силу…
Хоменко перекладає “θάρσει, τέκνον, ἀφίενταί σου αἱ ἁμαρτίαι” (Мт 9:2) як “Бадьорися, сину, твої гріхи відпускаються”.
Я б переклав це як “Відваги (не бійся), не зважай на труднощі, Дитино, відпускаються твої гріхи”.
“τέκνον” все ж таки це “дитина” а не “син”.
Ісус ніби хоче сказати ” Дитино, навіть в гріхах, котрі я тобі відпускаю, Ти залишаєшся дитиною. Ніхто не зможе позбавити Тебе батька”. А отже, перше, що він робить – додає людині сили, намагається її підтримати. Пізніше називає хлопця “дитиною”, тим самим підкреслюючи, що він не сам у цьому непростому світі. Каже йому, що є Хтось, хто є і буде його батьком, хто дбатиме про нього, але передовсім його любитиме. І як наслідок – він прощає йому все, що він зробив до цього моменту. Цікаво, що Матей взагалі не згадує про покаяння, не пише, чи хлопець просив його вибачити за якісь свої грішки та аморальну поведінку молодечих років. Про це в євангелії ані слова.
Але саме через ці слова святі отці надули губи та обурилися. “Мов, ти що собі дозволяєш, шановний? Ліберал недодєланий! А покаяння? А визнання гріхів? А покута, як каже нам свята традиція отців?”
Ісус не лише бачить віру хлопців але і лукаві серця цих святош:
“Добре, панове! Зійду я на ваш рівень, превелебні отці! І хворобу його теж зцілю, щоби не тринділи потім про мене!”
“Вставай хлопчино, бери своє ліжко і йди додому! Я В ТЕБЕ ВІРЮ!”
І той встав і пішов. І люди восхвалили Бога, а велебні далі стояли з надутими губами…
