Жити без Бога – найбільше нещастя

Читай також

  • Чи можна з позиції Церкви вважати тих, хто загинув за Україну, новомучениками?
  • Школа міжконфесійного діалогу «Зцілення ран війни: спільне завдання українських Церков»
  • У пошуках крихти надії
        • Жити без Бога – найбільше нещастя

          “Він з давнього часу не носив одежі й мешкав не в хаті, а в гробах” (Лк 8, 26-39).

          Подія у Євангелії цієї неділі дуже наближена до теперішньої ситуації – війни в Україні. Обидві ситуації мають спільну основу – фізичне нещастя людини. Сьогодні ми є свідками багатьох нещасть, коли війна нищить здоров’я людей, вбиває їх, руйнує будівлі, позбавляючи їх засобів існування. Велике нещастя для людини, коли вона перебуває в неволі когось, тобто в полоні, у тюрмі чи залежна від шкідливих звичок. Така особа має дуже обмежену свободу розуму і волі. Вона не може вільно висловлюватися, вибирати те, що їй подобається, здійснювати свої бажання. Біснуватий чоловік, про якого розповідається у Євангелії, перебував у страшній неволі, він був невільником злого духа – найбільшого ворога людини. Цей чоловік не мав свого дому і мешкав у гробах, його зв’язували ланцюгами, які той розривав, стерегли, але ніхто не міг опанувати його. Таким чином біснуватий перебував у подвійному нещасті: фізичному, бо не мав житла, одягу, їжі, та духовному – не мав душевного спокою, перебуваючи під владою диявола.

          Великим нещастям для людини буває скрита хвороба, яка різко загострюється і вона помирає. Або інший приклад шкоди, коли купляємо речі: техніку, одяг чи продукти, які гарно виглядають. Та коли виявиться, що вони в середині зіпсуті, це дуже засмучує нас, чинить нещасливими.

          Стан біснуватого відкриває причину всіх проблем, найбільше нещастя людини – духовне, коли вона віддалена від Бога: найбільшого добра і джерела життя. Життя без Бога – це велике нещастя, бо тоді людина немає його надійної основи і кінцевої мети. Така особа, як каже Ісус, будує своє життя на піску, яке часто зазнає руйнувань: невдач і терпінь. Вона не розуміє своєї справжньої гідності, не знає, куди насправді прямує, що хоче осягнути. У такому житті немає важливої складової – духовних цінностей та правдивих орієнтирів, якими є Божа правда. Тому теперішній світ називають цивілізацією смерті. Людина, пізнаючи світ, стала відчувати себе щораз впевненішою у собі, що зможе збудувати щастя власними силами. Поступово вона стала невільником матеріальних речей і пристрастей свого тіла: багатства, влади та слави. Жадоба багатства, грошей насправді руйнує людину. Вона забруднює природу і чинить її непридатною до існування, задля грошових прибутків створює неякісні продукти харчування, якими нищить своє здоров’я, а також руйнує саме життя через шкідливі звички, евтаназію та аборти. Все це є проявом та наслідком смерті духовної та моральної, коли людина втрачає відчуття зла, правди та любові.

          Історію герасинського біснуватого можна назвати ключем до розуміння нещастя і щастя людини. Через гріхи цей герасинець віддалився від Бога, втратив Його і спіткало його подвійне нещастя – тіла й душі. Бо не мав житла, одягу, їжі та душевного спокою, а перебував у гробах і демон гонив його по пустині. Та коли зустрівся з Христом, його життя радикально змінилося. Ісус, звільнивши чоловіка від влади сатани, визволив його від попереднього нещастя й дарував йому справжнє щастя: він повернувся до свого дому та родини – отримав все, потрібне для тіла і одночасно спокій душі. Оздоровлений біснуватий пізнав в Ісусі Бога, тому просив залишитися з Ним. Та Христос сказав йому, щоб розповів вдома, що Бог зробив йому, як змилосердився над ним. Чоловік розголосив про своє оздоровлення всім мешканцям міста, що Ісус вчинив йому. Цим він проповідував віру в Ісуса як Бога, щоб інші увірували, що Він є Божим Сином і знайшли в Ньому справжнє щастя.

          Людина, яка відчула на собі спасаючу дію Ісуса, яка може порівняти стан, у якому перебувала до зустрічі з Христом і після неї, не може більше повертатися до попереднього стану. Тому просить Ісуса перебувати з Ним, розуміючи, що для неї це єдиний спосіб бути одягненим та при здоровому розумі, тобто мати добро для тіла й душі.

          Такого щастя не отримали інші мешканці Герасину, бо не пізнали в Ісусі Бога – джерело добра. Вони дивилися на звільнення біснуватого від злого духа, як звичайне оздоровлення, а не Божу дію Христа. Тому не почули в цьому голосу Бога, запрошення до віри. Лише через слухання Божого Слова можна отримати духовний зір. Тільки той, хто має віру, яка є від слухання, може побачити в Ісусі Бога, Який через Нього прийшов до людей. Через віру людини Господь знову може вчинити її розум і серце чистими, здатними бачити Бога у світі, Який приносить нам благословення.

          Війна в Україні дає багато свідчень сили віри та молитви, які приносить воїнам Божу опіку й поміч. Воїн Володимир, який був на передовій, розповів цікаву історію. Одного дня почався обстріл. Коли він вийшов з укриття, йому сказали, що поранений хлопець. Міна розірвалася йому поміж ніг. Але йому неймовірно пощастило. У нього розбило шолом на голові, кілька осколків потрапило у бронежилет, а один у стегно. Прилетів у кількох міліметрах від такої судини, при пошкодженні якої він міг би за хвилину стекти кров’ю і його неможливо було б врятувати. Але в нього навіть ні краплі крові не витекло.

          Історія біснуватого дає відповідь на питання щастя або доброї долі людини. Нещастя і смерть оповивають людину, коли Ісус є далеко від неї, або вона віддаляється від Бога через свої гріхи. А тим самим наражає свою душу на велике зло: вічні муки в пеклі. Усе матеріальне можна відновити, а коли втратити Бога й душу, цього не відновиш ніколи. Жити без Бога – найбільше нещастя, тобто ніколи не бачити більше свого люблячого Творця. Свідомість цього – велика мука для людини.

          Коли Ісус приходить до нас, Він приносить нам правдиве життя, тобто добро для тіла й душі. Тож можемо сказати: щасливий той, хто пізнав Бога і живе з Ним. Бо з Ним буде жити вічно.

          Хто у житті зустрів, пізнав Ісуса й пішов за Ним, той знайшов для себе скарб, який дарує щастя. У цьому переконує нас апостол Павло: „Я вважаю за втрату все задля найвищого спізнання Христа Ісуса, Господа мого, заради якого я все втратив і вважаю все за сміття, аби Христа придбати” (Флп 3,8), „Живу вже не я, а живе Христос у мені. А що живу тепер у тілі, то живу вірою в Божого Сина, який полюбив мене й видав себе за мене” (Гал 2,20). Хто з’єднаний з Ісусом вірою і любов’ю, той буде жити з Ним вічно й щасливо. Амінь.

          Отець Михайло ЧИЖОВИЧ

          Читай також

        • Чи можна з позиції Церкви вважати тих, хто загинув за Україну, новомучениками?
        • Школа міжконфесійного діалогу «Зцілення ран війни: спільне завдання українських Церков»
        • У пошуках крихти надії
          • Оціни

            How useful was this post?

            Click on a star to rate it!

            Average rating 0 / 5. Vote count: 0

            No votes so far! Be the first to rate this post.