Якщо Бог відкриває перед нами свою найглибшу сутність у стражданні та смерті свого Сина, це означає, що я можу пізнати таємницю Бога саме в муках та смерті Ісуса заради мене. Бог став людиною та прожив своє життя лише для того, щоби врятувати мене, щоби я міг жити для інших і теж дарувати їм себе. І ця віра надає мені свободу, про котру пише апостол Павло у посланні до Галатів (пор. Гал 4,4-5).
Бог Свободи, справжній Бог, дає пізнати себе не в силі та славі цього світу, не на золотому троні з діамантами на голові, але через безсилля та вмирання на дереві сорому, на хресті Ісуса, в Його пробитому люблячому серці та пробитих ранах.
Саме тому, як написав колись Карл Ранер, «священник завтрашнього дня буде людиною з пробитим серцем, з якого виходитиме сила його місії:
– пробитим безбожністю існування,
– пробитим божевіллям Любові,
– пробитим відсутністю успіху,
– пробитим власною убогістю і незбагненністю Любові, яка восторжествувала над смертю».
