Мабуть, значно легше прийняти Бога, який приходить в світ у всемогутності і славі, щоб із вогнем та мечем встановити свою владу над усім живим. Однак, як же прийняти Бога, який приходить у вигляді малого і беззахисного немовляти, що навіть не здатне тримати свою голівку самостійно?
Мабуть, значно легше слідувати на зустріч із Спасителем світу у царські палати, де розкіш і золоті прикраси засліплюють своїм блиском і вражають з першого погляду. Однак, як же послідувати на зустріч із Богом у стару, закинуту стаєнку поза межами міста, серед скелястих виступів, що позбавлена елементарних умов для проживання людини, не говорячи вже про особливі потреби новонародженого Дитяти?
Мабуть, значно легше у покорі звертати свій погляд увись, до Того, хто знаходиться понад – понад нашу уяву, понад наше розуміння, понад наші сили. Однак, як же звернути свій погляд униз, на Того, хто понизив себе, не вважаючи свою рівність Богові за здобич чи привілей, і забажавши покластися у звичайнісіньких яслах для годування худоби?
Мабуть, значно легше віднайти Господа у теплому, освітленому та величному храмі, де увесь екстер’єр-інтер‘єр та увесь простір спонукають до Його прослави і молитви. Однак, як віднайти Бога серед холодних буднів, темних моментів життя та у позначеному стражданням існуванні, шлях до якого вказує лише дивної форми зоря на сході?
Мабуть, значно легше принести свої дари тому, хто з перших днів свого життя оповитий популярністю, славою та визнанням, тим самим поєднавши й своє життя із кимось «важливим, визначним та впливовим». Однак, як принести свої дари Тому, кого від перших днів переслідують та змушують утікати у чужу країну задля порятунку власного життя, тим самим наражаючи і себе на небезпеку за Його визнання?
Мабуть, значно легше прямувати на поклін до Бога у столицю, у важливі адміністративні центри та густо населені агломерації, забезпечені дорогами, місцями для паркування та сферами послуг і розваг. Однак, як прямувати до Бога на поклін у периферійні місцевості чи постійно обстрілювані сьогодні міста й селища Бахмута, Соледара, Мар‘їнки, Авдіївки, Кремінної?
Мабуть, значно легше побачити Бога у достатку, комфорті, задоволенні життям, коли усе навколо відбувається саме так, як ти цього бажаєш. Однак, як побачити Бога у крайній убогості, в цілковитому відкиненні, поза межами суспільства, на межі самого людського існування?
Значно легше звести святкування Різдва Христового до веселого проведення часу, типової вечірки, яскравих подарунків, безплідних дискусій про спосіб і дату чи навіть наповнених великою кількістю їжі столів. Проте, Бог продовжує народжуватися у темряві ночі, у холоді поля, в убогості стаєнки, у сім‘ї відкинутих суспільством. Бог, приходячи у цей світ, бажає покластися у ясла, прийняти вигляд беззахисного і тендітного дитяти та зустрітися насамперед із убогими пастухами.
Бог сьогодні народжується у темряві смутку тих, хто втратив рідних і не може їх дорахуватися за святковим столом. Бог сьогодні народжується у холоді укриттів, бомбосховищ, бліндажів та окопів в обіймах тих, хто готовий його зігріти теплом свого люблячого серця. Бог сьогодні народжується в убогості нашої віри, готової прийняти Бога у силі та могутності, позбавленого страждань і труднощів та далекого від повсякденних тягарів нашого існування. Бог сьогодні народжується у сім‘ях насильно розлучених, насильно вивезених, насильно переселених, насильно окупованих, насильно полонених, насильно поранених. Бог сьогодні народжується, щоб бути поруч із нами в усі моменти нашого стражденного і зраненого війною життя, обіймаючи і благословляючи його ніжними ручками беззахисного Дитяти.
Бог народжується…
Христос Рождається!
Фото: Ігор Губач. Ікона Рождества Христового серед гільз у храмі Святого Івана Хрестителя УГКЦ у м. Ельблонг (Польща).
