«Прийшовши на те місце, Ісус глянув угору і сказав до нього: “Закхею, притьмом злізай, бо я сьогодні маю бути в твоїм домі.” І зліз той швидко і прийняв його радо» (Лк. 19, 5-6).
Вражає швидка реакція Закхея: «зліз швидко і прийняв його радо». Відчувається, що у душі Закхея відбулася якась глибока переміна, яку поки що годі описати, яка, проте, вже проявляється назовні, виявляється в його ділах і в поведінці. І справді, людина, яка досвідчила спасенний дотик Бога до власної душі, відчуває нездоланне прагнення і спонуку злізати зі свого «дерева», зі свого насидженого місця, виходити із власної зони комфорту, щоб вирушати у захоплюючу мандрівку за Христом, ставати на шлях свідчення і служіння.
Подібною була поведінка жінок-мироносиць, які «в поспіху полишили гробницю та й побігли сповістити Його учнів» (Мт. 28, 9). Пречиста Діва Марія відразу після Благовіщення теж поспіхом покидає рідну і затишну та безпечну оселю і вирушає в далеку дорогу, в гірську околицю, у місто Юди, щоб там послужити своїй старенькій родичці Єлисаветі (пор. Лк. 1, 39нн).
Цей поспіх Божих людей немає нічого спільного із гарячковістю і нестримністю сліпого активізму, який приневолює людину «щось робити». Поспіх Діви Марії – не спокуса, але натхнення Бога, натхнення виконувати Його волю, – як слушно зауважено у дидактичних матеріалах з підготовки до цьогорічного Світового дня молоді у Лісабоні 1-6 серпня.
До речі, Святійший Отець Франциск обрав лейтмотивом свого Послання на цей Світовий день молоді слова з Євангелія від Луки: «Марія встала та пішла швидко» (Лк. 1, 39). У цьому своєму поспішному крокуванні Діва Марія з Назарету є, на думку Вселенського Архиєрея, «прикладом молодих людей, які перебувають у русі, не залишаються прикованими перед дзеркалом, споглядаючи власний образ, чи «застрягши» у мережах. Вона вся спрямована назовні. Вона – пасхальна жінка, в постійному стані виходу, із себе до великого Іншого, Яким є Бог, і до інших – братів і сестер, насамперед, найбільш потребуючих, якою була родичка Єлизавета».
Рушійною силою євангельського поспіху є Божа любов, яку вливає в нашу душу Дух Святий (пор. Рим. 5, 5). Саме за цим місіонерським запалом можна розпізнати присутність у християнина справжнього духовного досвіду. Зігріта і скріплена Божою любов’ю людина відчуває у своєму серці майже непоборне прагнення ділитися любов’ю з іншими.
Крокуючи назустріч Воскресінню просімо в Господа для себе дару бути «пасхальними людьми», християнами, які насправді вірують у присутність в їхньому житті Воскреслого Христа, які, подібно до Закхея, шукають зустрічі із Ним, відчувають на собі Його люблячий погляд, допускають до себе Його спасенне слово та дають себе провадити Його Святому Духові.
«Доля моя – Господь; я мовив: Берегтиму твоє слово. З усього серця прошу у тебе ласки: змилуйся надо мною по твоєму слову! Я роздумую про мої дороги і спрямовую мої стопи до твоїх свідоцтв. Спішивсь я і не барився, велінь твоїх щоб пильнувати» (Пс. 119, 57-60).
