Назустріч Воскресінню 14. З чим повертаємось додому?

Читай також

  • Ознаки зла
  • Священників УГКЦ Івана Левицького та Богдана Гелету звільнили з російського полону
  • «Усмішка української молоді є надією вашого народу», – брати Taize Блаженнішому Святославу
        • Назустріч Воскресінню 14. З чим повертаємось додому?

          «Кажу вам: Цей повернувся виправданий до свого дому, а не той» (Лк. 18, 14).

          Ці слова з притчі про митаря і фарисея спонукають нас до застанови над запитанням, поставленим у заголовку: З чим повертаюся додому з храму? Або ж, беручи до уваги, що ці «два чоловіки зайшли в храм помолитись», можемо спитатися конкретніше: Якими були плоди їхньої молитви?

          Відповідь на це і подібні запитання залежить від первісного наміру молільника: Про що мені ідеться у молитві? Чого очікую від Господа? Митар висловлював одне-єдине прохання: благав про прощення гріхів і про милосердя. Натомість фарисей, здається, теж очікував тільки одного: схвалення і похвали. У його молитві, як ми вже казали раніше, не було місця для Бога, як рівно ж не було місця для любові. Тому таку «молитву» Бог ніяк не міг вислухати, бо вона, зрештою, не була скерована до Нього, – «молільник» розмовляв з самим собою…

          У цьому контексті пригадую собі слова професора догматики з Варшави, який казав, що є два роди молитов, які Господь завжди вислуховує, бо ці молитви повністю згідні з Його волею щодо нас: це молитва про дар Святого Духа і молитва про прощення гріхів. Господь бажає нам послати Свого Духа і Він так дуже прагне нашого спасіння і визволення від гріха, то ж завжди, коли ми щирим серцем просимо Його про ці дари, наша молитва буває вислуханою.

          Хтось слушно зауважив: «Немає невислуханих молитов, є тільки невиконані прохання». Справді, нераз Бог вислуховує наші молитви, проте не так, як ми собі це уявляли. Щойно з часом мусимо визнати, що так, як дав Бог, було для нас остаточно чимось найкращим і найкориснішим. Подібний досвід вчить нас більшого смирення і довіри до Бога, Який любить нас і наших ближніх безконечно більше, ніж ми, і знає краще, що, коли і як нам дарувати на спасіння.

          Інколи Бог неначе «затримується з відповіддю», як це було тоді, коли Ісус, довідавшись про важку хворобу Лазаря, свого приятеля, замість спішити до Витанії, «ще два дні лишився на тому місці, де перебував» (Йо. 11, 6), щоб відтак ще більше виявити свою силу, славу і любов у воскресінні Лазаря, довершуючи те, що виглядало по-людськи цілковито неможливим.

          А інколи Бог вислуховує одразу і несподівано, як от у випадку юнака з України, який, саме коли я писав цей допис на летовищі у Кракові, проходив повз мене і просив по телефону когось (правдоподібно маму): «Помоліться, щоб все закінчилося добре». Почувши мимоволі ці слова-прохання про молитву, я закликав до нього: «Брате, куди їдеш? Можу і я за тебе помолитися?». Він, дещо спантеличений, перервав телефонну розмову, підійшов і розказав про свою пригоду, яка щойно трапилася у дорозі і потребувала певного вирішення. Пішли до відповідного офісу, полагодили все, що було треба, попрощалися, я вибирався до Львова, а він – до однієї з північних країн нашого Екзархату, де вже працює його тато, дбаючи про утримання своєї багатодітної сім’ї, в якій цей юнак – найстарший син. Мабуть, кожен із нас був вражений, як швидко і дієво Бог часом вислуховує наші прохання і молитви! Мабуть, є ще один рід молитов, які Господь завжди вислуховує: це молитва люблячої мами!

          Не знаю, що відчували у серці обидва чоловіки – фарисей і митар, виходячи із храму: може – нічого особливого (припускаю так було у серці фарисея), а може – радість, спокій, мир, відновлену надію – саме такі почуття, правдоподібно, поселилися у серці митаря. У будь-якому разі, бажаю, щоб кожна наша зустріч з Богом, кожна молитва завжди приносила спасенний плід любові, миру, радості, надії у нашому житті і у житті наших близьких і рідних, в житті усього нашого народу!

          «Тобі належить хвала, Боже, на Сіоні, і будуть виконані тобі обіти. До тебе, що вислухуєш молитву, кожний смертний прийде із-за гріхів. На нас тяжіють провини наші, ти їх прощаєш. Блажен, кого ти вибереш і приймеш; він буде жити у твоїх дворищах. Коли б то ми наситились добром дому твого, святощами храму твого! Предивно, ласкаво нас вислуховуєш, Спасителю наш, Боже, надіє усіх кінців землі!» (Пс. 65, 2-6).

          Владика Богдан ДЗЮРАХ

          Читай також

        • Ознаки зла
        • Священників УГКЦ Івана Левицького та Богдана Гелету звільнили з російського полону
        • «Усмішка української молоді є надією вашого народу», – брати Taize Блаженнішому Святославу
          • Оціни

            [ratemypost]