Йосиф з Ариматеї, «поважний радник», член Синедріону, який, очевидно, не був згідний з рішеннями своїх колег, які засудили на смерть Ісуса, бо й сам «очікував Божого Царства», мав відвагу протиставитися «диктатові більшості» і стати по стороні Ісуса, по стороні Правди, Любови і Життя. А коли все ж настала трагедія Страсної П’ятниці і довершилася спасенна Жертва Сина Божого, він «сміливо входить до Пилата» і домагається від цього урядовця тіла Господа Ісуса, щоб його належним чином поховати. Він є для нас світлим прикладом чесності, порядності і відваги у визнаванні віри. Він не лише протистояв безбожним рішенням Синедріону, – він має відвагу признатися до віри в Того, до Кого агресивна більшість була відверто по-ворожому налаштована.
У нинішньому світі ми, християни, не раз постанемо перед необхідністю свідчити нашу віру перед людьми, які є налаштовані якщо не відверто по-ворожому, то принаймні байдуже до Христа і до Його святої Церкви. Тоді у нас може з’явитися спокуса стати «анонімним» християнином, закритися у «побутову релігійність» (так як у радянських часах комуністичні ідеологи казали: «Ти в серці можеш собі вірити, але публічно не маєш права признаватися до віри в Бога!»), перетворитися на «мовчазну Церкву». Це була б тиха зрада Ісуса, якої ми не повинні в жодному разі допуститися. Страх перед безбожним світом не повинен паралізувати нас настільки, щоби у нас повністю згасла любов до Бога, до Ісуса, перед чим перестерігав Ісус: «Через те, що розбуяє беззаконня, любов багатьох охолоне. Але хто витримає до останку, той спасеться» (Мт. 24, 12-13).
Саме жінки-мироносиці є свідками і носіями такої вірної любові, яка не дає себе зупинити чи налякати. Вони були послідовницями Ісуса, бо ішли слідом за Ним ще з Галилеї, «і йому прислуговували» (Мт. 27, 55). Так, любов починається з цієї тихої і дискретної присутності у житті другої людини, присутності, яка не робить пафосних заяв і гучних декларацій, не претендує на почесті і славу, не очікує признання і подяки, а йде, щоб просто послужити. І ця їхня любов виявилася відважною і вірною. Вони ішли за Ісусом справді до кінця, а навіть дальше – хотіли наче зробити крок через поріг смерті, бо навіть після похорону ішли Йому назустріч зі сльозами і з пахучим миром. І ця їхня любов привела їх до зустрічі з Воскреслим та зробила їх першими свідками Христової перемоги.
Скільки таких «Ариматеїв» і жінок-мироносиць в різних куточках нашої української землі, виявляють перед лицем усього світу та перед агресивним ворогом свою відважну віру і вірну любов! Ці наші краяни, подібно як праведний Йосиф і мироносиці, долають страх силою віри та любові і тим самим стають посеред жахіть насилля і агресії свідками і благовісниками Воскресіння.
Молімося сьогодні за всіх свідків Воскресіння наших днів – наших захисників, медиків, волонтерів, усіх чоловіків і жінок, які є носіями вірності Божій правді і любові. Нехай Воскреслий Христос буде Джерелом сили і надії для нас усіх і нехай явить свою пасхальну перемогу у нашому народі!
