«Радуйся, бо небеса тішаться з землею;
Радуйся, бо земля веселиться з небесами;
Радуйся, апостолів слово безупинне;
Радуйся, подвижників сило непереможна».
Я думаю, кожен, хто чує ці стишки прослави Богородиці, відразу переноситься духом у Різдво, пригадуючи відому всім колядку: «Небо і земля, небо і земля нині торжествують! Ангели, люди, ангели, люди весело празднують!…». У Різдві Христовому започаткувалася нова Літургія, яка з’єднала небо і землю. І саме в цю Літургію впроваджує нас текст Акафісту, зокрема в її першу частину, яку ми традиційно називаємо «Літургією слова».
Справді, подібно як над Вифлеємом Ангел скерував до пастухів слова Благовісті: «Не бійтесь, бо я звіщаю вам велику радість, що буде радістю всього народу: Сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, він же Христос Господь» (Лк. 2, 10-12), так у кожній Літургії священнослужитель в ім’я Боже проголошує ту саму Благовість спасіння про народження Спасителя «нам», «сьогодні», тут і зараз!
Диякон у Божественній Літургії, проголошуючи текст Святого Євангелія, а відтак провадячи усю молитву церковної спільноти, неначе уособлює собою Ангела, який звістив пастухам благу вістку про народження Спасителя, а відтак долучився до усієї спільноти небесних сил, які над Вифлеємом славили Бога і сповіщали Божий мир на землі «людям Його благовоління». Варто зауважити, що орар, що його диякон тримає під час молитви піднесеним в руці, символізує крило ангела, пригадуючи цю особливу місію диякона в св. Літургії.
Це єднання земної і небесної церковної спільноти в Літургії підкреслюється молитвою Малого входу, коли урочисто внеситься св. Євангелія до спільноти молільників: «Владико Господи Боже наш, що установив на небі чини і воїнства ангелів і архангелів на служіння Твоєї слави, то ж вчини зі входом нашим, щоб був входом святих ангелів, які співслужать з нами і разом з нами славословлять твою благість».
Відтак настає спів Трисвятого: «Святий Боже, Святий кріпкий, святий безсмертний, помилуй нас!» і відразу після цього читається «Апостол», тобто уривок з Послань, або з Діянь апостолів. Нарешті диякон читає уривок Євангелія, яке записали і передали нам святі апостоли. Так Христова благовість, яка вийшла спершу з уст Спасителя, а потім була записана і передана нам устами апостолів, звучить неустанно впродовж століть аж до нинішніх днів і ніякі утиски чи переслідування не можуть цього слова згасити, бо, як казав св. Павло, «Божого слова зв’язати неможливо» (2 Тим. 2, 9). Акафіст у цьому контексті говорить про «апостолів слово безупинне» (саме так, бо переклад, який говорить про «славу безупинну» – не точний і не правильний).
Варто нам себе запитати: А з якими почуттями переступаємо поріг Божого храму ми? Чи маємо свідомість, що входимо у простір, де небо зустрічається з землею, де Ангели сходять із неба, щоб нам допомогти піднестися до неба? Моя покійна тітка переказувала слова нашого старенького сільського пароха, який, готуючись до Літургії, казав: «Перш ніж приступлю до Літургії, прошу, щоб Ангели зробили мені місце біля престолу». Якою великою була чутливість цього праведного священника на присутність невидимих небесних сил в Літургії, яку він в ім’я Боже мав служити!
Нехай Пречиста Діва, в якій довершилося таїнство єднання неба і землі, випросить нам ласку живої участі в Літургії, щоб ми черпали силу для наших щоденних змагань та отримали участь в небесній радості, яку звіщають і приносять Божі Ангели!
