Гріх — це внутрішнє розбиття самих себе, розбиття стосунків з іншими, розбиття наших стосунків із Богом. Тому важливо пізнавати це розбиття, віддаленість від самого себе, від людей і від Бога, щораз більше усвідомлювати, до якої міри можливий дисонанс між розумом і серцем.
Чи моя воля має одну ціль, а чи вона постійно вагається? Як моїми вчинками керують цінності і переконання, а як вони залежать від некерованих емоцій? Якою мірою я цілісний, а якою — віддалений від Бога і моїх ближніх?
Найбільше це протистояння видно тоді, коли проявляється наш егоцентризм, тому що тоді ми неминуче віддаляємося від ближнього і Бога. Таке самоствердження є ознакою непевности, нездатністю повірити в інших та Бога, а також браку любови, тому що любов забуває про себе і дарує себе для інших. Ми ж постійно потребуємо ствердження, впевнености, що наше існування визнали інші, однак не виконуємо місії життя, свого покликання, не ростемо, але залишаємося примітивними.
Гріх — це внутрішнє розбиття самих себе
