А чи важко Вам говорити “ні”… без почуття провини?

Є одна цікава річ, про яку говорить психологія:

коли людина не вміє сказати “ні”, вона поступово втрачає відчуття власних меж.

Видимим це стає пізніше — у вигляді виснаження, роздратування, згасання інтересу до життя.

Психологи називають це емоційною самозневагою: коли ми відмовляємось від себе, аби зберегти чужий комфорт.

І тут є глибока богословська правда.

Бог не кличе нас до самознищення.

Він кличе нас до любові.

А справжня любов — це завжди рух вільної, не зламаної, не “винної особистості.

Св. Тома Аквінський пише, що любов до ближнього завжди передбачає ordo amoris — правильний порядок любові, де повага до власної особистості є не егоїзмом, а умовою любові.

Тому інколи наше “ні” — це не формальний кордон.

Це акт чесності перед Богом і собою.

Це збереження тієї внутрішньої гідності, яку Він у нас вклав.

Є ще одна річ, на яку звертає увагу психологія:

провина виникає там, де наше “ні” суперечить не Божій волі, а нашим дитячим страхам — бути нелюбленими, відкинутими, незручними.

Ми вчились казати “так”, аби не втратити близькість. І тепер часто продовжуємо це робити — навіть коли вже дорослі.

Але Бог діє з нами інакше.

Він не ламає наші межі, не нав’язує “повинно”.

Його любов — це простір свободи.

Тому Його слова звучать так впевнено і ніжно:

«Я ім’я твоє записав у себе на долонях…» (Іс 49,16).

Це означає:

Ми цінні не тому, що завжди погоджуємось;

не тому, що нікому не створюємо проблем;

не тому, що завжди “зручні”.

Ми цінні ще до будь-яких наших відповідей.

Може, Ви зараз стоїте перед рішенням, де внутрішнє “ні” тисне зсередини, а голос провини — ззовні.

Може, Ви відчуваєте, що чесність з собою ранить, але не бути чесним ранить ще більше.

У таких моментах, як писав Віктор Франкл, людина покликана “відповісти життю правдою власного сумління” («Людина в пошуках справжнього сенсу»).

Іноді ця правда звучить саме так:

“Ні. Я не можу. Я не встигаю. Я не витримую. Я маю межі”.

І це теж шлях до любові.

І до свободи.

Попіклуймось про себе, адже ближчої та ріднішої від нас людини для нас самих не існує в цілому світі, ніхто, ніколи не зможе нас зрозуміти так, як ми самі себе розуміємо.

І хай любов Ісуса буде завжди нам відчутна.

Отець Олег Здреник