Бог робить із нас посланців не тому, що ми сильні — а тому, що Він з нами

Думка до сьогоднішнього євангельського уривку. Лк. 9,1–6

У цьому уривку мене завжди вражає одне: Христос посилає учнів похідними, але без «похідних». Без торби, без грошей, без запасного одягу. Якби вирушали ми, сучасні люди, інстинктивно взяли б рюкзак, зарядку для телефону, ще одну «страховку» на випадок, якщо щось піде не так. А Учитель каже: “Не беріть нічого для дороги.”

Чому?

Не тому, що Бог любить труднощі. Не тому, що знецінює людську обережність. А тому, що справжній учень має щось більше, ніж усі наші гарантії — внутрішню довіру Тому, Хто посилає.

Це не романтика. Це духовна зрілість.

Учень, якого Христос посилає, не йде доводити свою компетентність. Він іде бути простором, у якому Бог може діяти. Учень без торби — це образ людини, яка перестає спиратися на свої страхи, свої запаси, свої «плани Б». Не тому, що вони не потрібні, а тому, що вони не можуть бути фундаментом.

Христос дає їм владу над нечистими духами, але забирає майже все інше. Бо найбільша сила учня — це не його знання, а здатність довіритися — і залишитися незамкненим на собі.

Можливо, ми сьогодні занадто добре споряджені, щоб бути по-справжньому посланими.
Ми маємо повні торби аргументів, страхів, планів, і часом не залишається місця для Духа.

Коли чую цей текст, ловлю себе на думці:
— А чи дозволив я Богові послати мене у тому стані, в якому я є?
— Чи я спершу хочу мати все під контролем?
— Чи я готовий зробити крок без гарантій, лише з довірою?

Учні йдуть без нічого, але повертаються з радістю. Бо в дорозі, де менше речей у руках, більше досвіду Бога в серці.

Можливо, Бог і нас сьогодні посилає саме так:
не всупереч нашій слабкості — а через неї.
Не тому, що ми сильні — а тому, що Він з нами.

22 листопала/с. Стрілки/Реколекції для освітян.

Отець Олег Здреник