Християнин, який спостерігає не тільки зовнішній світ, але і внутрішній, духовний – потребує митей переусвідомлення. Саме піст є тою гарною нагодою, щоби звірити свій духовний компас із Божим і відкорегувати напрям своєї життєвої дороги, перепитати Бога: чи я на вірному шляху?
То зробімо це!
Питай і перепитуй
“Ти той, що має прийти, чи іншого маємо чекати?”(Мт. 11:3)
Піст – нагода стати справжнім. Ми стаємо перед дзеркалом і бачимо себе. Спитаймо Бога: чи те, що я бачу зараз – це я справжній?
Дуже важливо пам’ятати, що коли ми виштовхуємо із свого життя речі, які здаються нам вагомими, але насправді такими не є – починаємо помічати те, що за задумом Бога є важливим і потрібним для нас – те що будує нас справжніх. І, звільняючи простір свого серця, починаємо усвідомлювати на скільки нам Його бракувало, на скільки ми Його потребували.
Це називається внутрішньою духовною дисципліною – людина опановує сама себе.
Від Вавилона до Єрусалиму
Над вавилонськими ріками, там ми сиділи й ридали, як згадували Сіон.
На вербах, серед нього, повісили ми наші гусла.
Бо там пісень у нас просили ті, що в неволю нас забрали, просили радости у нас тії, що мук нам завдавали: «Співайте нам пісень сіонських!»
Як нам пісень Господніх на чужій землі співати? (Пс. 137: 1-4)
Власне, на початку цього шляху, дуже важливо усвідомити, що я в неволі – у своїх немочах і гріхах. Там де я є – місце страждання і сліз. І неволя в кожного своя. Блудний син злякався тих свиней та стручків, які вони їли, і саме цей страх став вирішальною рушійною силою у його поверненні додому.
Нині маємо нагоду віднайти свій шлях додому, вернутися до рідного краю. Але є одна проблема: довге перебування у неволі може витерти із пам’яті смак справжнього життя та власної ідентичності. Тому пробуймо подумати над такими запитаннями і даймо чесну відповідь на них:
Чи я ще пам’ятаю Батьківський дім?
Чи я ще вмію любити, прощати?
Чи я не забув ”Пісню Сіонську”?
Відповідь на них – вказівник на нашому духовному шляху.
Святість – перша необхідність
Впродовж посту ми очищаємо свій духовний зір, слух і серце та, водночас, – стаємо чутливими на дію Бога. Роблячи маленькі кроки аби наблизитись до Нього, ми наближаємось також і до своєї святості.
Одного разу Матері Терезі з Калькутти поставили таке питання: “Всі вас вважають святою. Чи вам не важко, чи не є тягарем для вас те, що усі вважають вас досконалою?”. А вона журналістові відповіла так: “Святість це не є розкіш, це є перша необхідність”.
Ми маємо прагнути святості.
В чому кого осудиш – в тому сам будеш
Настанов на піст є чимало: очищення душі, смирення, тиша, милостиня та інші. Але яку із них можна назвати особливою? – “Не осуджуй ближнього”.
Всі наші немочі приходять до нас через ворота, які відчиняє осуд. Навіть якщо ти слабкий в молитві і тобі важко стишити своє серце – не осуджуй, і ти не розминешся із своєю нагородою. Бо гріх співрозмовника нам відомий, але його зусилля в покаянні – ні. Суд належить лише Богові, тому відділяйте зло людини і вірте в її доброту.
Як відрізнити осуд від викладення фактів? Колись вл. Ігор Возьняк виділив кілька простих критеріїв. Їх лише два:
- Чи ти говориш про людину з любов’ю?
- Чи бажаєш добра цій людині?
Не осуджуй, а прийми. Бачачи в своєму ближньому 10 поганих рис і лише одну добру, довірся Богові і скажи: ”Боже, я знаю лише цю одну добру рису, а ті 10 – це Твоя справа.”
Бог говорить тисячі слів, нічого не кажучи
Молитва, особливо в часі посту – страшний суд для нас. Бо чим більше ми молимося – тим більше усвідомлюємо як ми, насправді, далеко від Бога. Він запалює всередині людини могутній вогонь, який палить все на своєму шляху, але не спалює саму людину, а лише її немочі – весь той гармидер, що в душі.
Будьте уважні і зупиніться на хвилю кожного разу перед молитвою для того, щоби ще раз собі усвідомити хто ви і з ким зараз розмовлятимете. Постаньте перед Богом таким, яким ви є – з усіма своїми плюсами і мінусами. Бог і так їх знає.
Пам’ятайте: молитва дає сили прощати і не осуджувати. Це могутній щит духовного життя і віри.
Почни і побачиш: це світло після ночі, полегшення після тягару, свобода після неволі. Після цього не зможеш не прагунти посту…
Довідка:
9 лютого у Львові відбулась зустріч для молоді на тему “Чаювання з Богом: постіть з радістю”, організована ЛМГО “Українська Молодь – Христові”.
Гість – о. Олег ХАРИШИН, настоятель студентського храму Покрови Пресвятої Богородиці, м. Тернопіль, засновник спільноти “Українська молодь – Христові” у Тернополі.
Ірина ВЛАДИМІР
