Я ніколи не думав, що стану священиком. Таке не могло навіть прийти до моєї голови.
Мене виховували у католицькій традиції, щонеділі ми ходили до церкви, молилися щодня вдома.
Мій батько був дипломатом і коли мені виповнилось 13, ми переїхали до Єгипту. А там все було зовсім інше: мусульманський світ, чужа культура, мова.
У мене з’явились друзі, які не ходили до церкви. І я почав задумуватись над тим, а навіщо мені щонеділі відвідувати церкву? Я не знайшов відповіді і крок за кроком почав все менше бути з Богом.
Я хотів жити, жити наповну, бачити життя з усіх сторін, жити заради задоволення. А життя з Богом геть зовсім не виглядало для мене привабливим. І тоді я вирішив, що варто все-таки прожити свою молодість наповну – друзі, гучні вечірки, пиво, тобто все, що лише можна собі дозволити.
Якось майже одночасно мої друзі роз’їхались і стало зовсім нудно. Я повернувся до Відня і справді жив так, щоб відчути і випробувати все, що можна, лише не Бога і Його присутність. Тоді мені було 17.
Я жив на догоду своїм бажанням, мав багато стосунків, багато друзів… Незважаючи на це, відчував, що аж ніяк не є щасливим. Всередині була якась пустка, яка ставала все відчутнішою.
Якось вранці повертаючись від дівчини, я не міг заснути і вирішив переглянути фільм «Місіонер». І те, про що йшлось, глибоко вразило мене. Торговець зброєю, брутальний чоловік, який вбив свого брата через жінку, розмовляє із місіонером. І єзуїту вдається достукатись до зашкорублого чоловіка: так, твої гріхи брудні і страшні, однак Бог дає тобі час, щоб виправитись.
І в той момент я зрозумів, що це Бог саме так вирішив промовити і до мене: так, твоє життя далеко не найкраще, але від тебе залежить, чи готовий ти змінити його чи ні вже зараз, у цю мить.
Так, готовий – зрозумів я і вирішив піти до сповіді. Священик, до якого я підійшов, досить пузатий і кремезний, пильно глянув на мене і кивнув – ходімо. Провів повз чергу літніх дам, які чекали на сповідь і обвели нас поглядом… Я клякнув – і почав розповідати про все, все, все.
Поважно посопуючи, отець слухав, а коли я закінчив – голосно видихнув і дав розгрішення. І з цим видихом моє серце наповнилось невимовною радістю і… щастям! Священик підвівся і обійняв мене.
Так я віднайшов свій шлях і зрозумів, що насправді Бог завжди був поруч, чекаючи, поки я нарешті побачу його.
Це було неймовірно. Я наче знову народився. Моє життя стало подібним до воскреслого після смерті. І тоді я вирішив, що хочу жити свято!
Я мріяв, що збудую щасливу християнську сім’ю, матиму багато дітей.
Але одного разу, переглядаючи якийсь ролик в ютубі, побачив речення, яким те відео завершувалось. Речення, яке змінило мій вибір: “Якщо Бог кличе, будь готовим все залишити і йти вслід за Ним”. В той момент я зрозумів, навіщо я на цій землі, яку справу Бог доручає мені.
Бог кличе кожного з нас і для кожного має заготовану неймовірну важливу місію. Головне – почути Його голос і сказати так.
Тетяна Трачук
за свідченням Matthäus Trautmannsdorf
